Перебуваючи на вільних хлібах митця, і, звикши вести маргінальний, інтровертний спосіб життя богеми, останній рік я переїхав від батьків жити в окрему двох кімнатну квартиру, яку знімав у одній літній жінки. Там і відбувався процес написання творів, дуже часто в атмосфері тютюнового диму цигарок чи сигар та алкогольного/наркотичного сп’яніння. Не скажу, що це особливо стимулювало написання книжок (як приклад, перший свій роман «Артефакт» я написав з ясним розумом і майже цілковитою тверезістю), але це змінювало звичайний стан свідомості на інший утопічний і екзистенціальний, коли усе несвідоме єство людини виходить з глибин особистості на поверхню, в епіцентр реального світу.

Це мене до біса лякало, але і водночас інтригувало. Захоплювало. Відкривало попереду широчезні горизонти майбутнього.

3

Як не дивно, усі погані звички в мене з’явилися не в школі, як у більшості моїх однолітків, а на початку навчання в університеті. Хоча, тут і немає чим пишатися чи хвастатися, але я спробую принаймні передати цю розповідь в такому настрої, який в мене був тоді, коли це, власне, почалося.

Отримавши свободу та насолоду від безтурботного, гламурного, студентського життя, я прагнув досягти якомога більше вражень, відчуттів та переживань, що існували зі мною в одній площині. Тому, не помітно для всіх і в першу чергу для себе, я почав пити спиртні напої (звісно, все почалося з пива), а трохи згодом додалася звичка палити цигарки. Мені просто хотілося бути в дусі часу, модним, крутим з понтами, впевненим у собі мачо. Крім того, моє екзальтаційне, графоманське захоплення літературою штовхало на дослідження границь власних можливостей, відкриття усіх потаємних закуточків підсвідомості.

Після отримання диплому і перед початком нової сторінки в своєму житті, я надудлився під зав’язку, додавши до алкоголю, ще гашиш, що повністю мене вирубало на деякий час. Так не повинно було продовжуватися далі, але після переїзду в окрему квартиру, я почав безконтрольно спиватися і курити коноплю.

Це остаточно підштовхнуло мене у прірву. Я опинився дуже близько від смерті і лише тоді усвідомив, що весь процес руху може припинитися в одну-єдину мить від затуманеної психотропними речовинами свідомості. Лише якесь внутрішнє, перманентне «Я» допомогло мені триматися на плаву далі, незважаючи на сильний шторм.

4

Часом буває так, що мені становиться прикро за самого себе. Я проклинаю свої вчинки, дії, що призводять до неприємностей і це дає можливість поглянути на своє життя зовсім під іншим кутом зору. Чомусь я пригадую клуб «Аномалія», ще не розуміючи, що з цього все і почалося. Хоча, ні — все почалося з мого вибору.