Ні за що на світі.

44. Про що говорили гості

Джек танцював із прекрасною жінкою. Він поняття не мав, котра зараз година, скільки він уже пробув у «Колорадо» чи тут, у бальній залі. Час втратив значення.

Джек невиразно пригадував: ось він слухає чоловіка, який колись був процвітаючим радіокоміком, а потім, на зорі ери телебачення, став зіркою вар’єте. Той розповідав страшенно довгий і смішний анекдот про кровозмішення між сіамськими близнюками. Ось на очах у Джека жінка в оздобленому ліфі й шальварах, повільно звиваючись, роздягається під стукіт і гуркіт музичного автомата (схоже, це була музика Девіда Роуза до «Стриптизерки»). Ось він іде по вестибюлю в компанії ще двох чоловіків, обидва його супутника — у вечірніх костюмах за модою кінця десятих років, і всі троє розспівують про засохлу цятку на панталонах Рози О’Ґреді. Здається, Джек пам’ятав, що виглянув з великих двостулкових дверей і побачив витончені округлі арки, окреслені гірляндами китайських ліхтариків, що повторюють вигин під’їзної дороги. Вони світилися м’якими пастельними тонами, як тьмяні дорогоцінні камені. На ґанку горів великий скляний світильник у вигляді кулі, пурхали навколо нічні комахи, билися об скло, і якась часточка Джека — можливо, остання малюсінька іскорка тверезості — намагалася втовкмачити йому, що вже шоста година грудневого ранку. Але час скасували.

(аргументи, що спростовують божевілля, з м'яким шерехом падали вниз, шар за шаром...)

Хто це? Який-небудь поет, якого Джек читав на випускному курсі? Який-небудь поет-недоучка, який тепер торгує засобами для чищення у Восоу або страховими полісами в Індіанаполісі? Може, це він сам придумав? Несуттєво.

(ніч темна, зоряна баня висока, прим'ятий солодкий пиріг, і пливе він по небу нічному...)

Джек безпомічно хихикнув.

— Що смішного, любий?

Джек знову опинився в бальній залі. Горіли канделябри, всюди кружлялися пари, хтось у костюмах, хтось — ні, рівно грала якась післявоєнна група — але яка то була війна? Чи можна сказати точно?

Ні, звичайно ні. Точно Джек міг сказати тільки одне: він танцює з прекрасною жінкою.

Висока, з волоссям кольору опалого листя, одягнена в тісно прилягаючий білий шовк, вона танцювала близько-близько, легенько й приємно притискаючись грудьми до грудей Джека. Білі пальці сплелися з його пальцями. На ній була посилана блискітками чорна напівмаска, а зачесане на бік волосся м’якою блискучою хвилею лилося в улоговинку між їхніми плечима, що торкалися одне одного. Сукня була довгою, до підлоги, але час від часу Джек торкався ногою її стегна, й у ньому міцніла впевненість, що під сукнею — гладка, припудрена нагота.