— Ти й це пробував, так? — запитав Геллоран. — Ось чому я так довго чекав. Ти спробував подзвонити, а потім — викликати їх по радіо, нічого не вийшло, але, по-твоєму, все нормально... що ж ви, хлопці, тут робите? Відсиджуєте зади й граєте в «джин-раммі»?

— Ні, — сердито одізвався Стонтон. Від гнівної ноти в його голосі Геллорану полегшало. Він уперше відчув, що розмовляє з людиною, а не з магнітофонним записом. — Я тут сам, сер. Усі інші — рятувальники, сторожі з атракціонів і добровольці — нагорі, у Гесті-Нотч, ризикують життям через трьох мудаків з піврічним досвідом, яким запраглося спробувати залізти на північний схил Кінґз-Рем. Вони застрягли на півдорозі й, можливо, спустяться, а може, й ні. Там дві вертушки, пілоти яких теж ризикують життям, тому що тут ніч і пішов сніг. Тому якщо ви ще не можете зміркувати, що й до чого, я вам допоможу. Перше: мені нема кого послати в «Оверлук». Друге: «Оверлук» не головне — головне те, що коїться в парку. Третє: після заходу сонця жодна вертушка не зможе злетіти, бо, якщо вірити національній метеослужбі, ось-ось почнеться зовсім божевільний сніг. Ситуація зрозуміла?

— Так, — тихо відповів Геллоран. — Зрозуміла.

— Тепер про те, чому, як на мене, не вдалося викликати їх по радіо. Причина дуже проста. Не знаю, яка у вас там година, а в нас тут половина десятої. Гадаю, вони відключилися й пішли спати. Далі, якщо ви...

— Хай щастить твоїм альпіністам, хлопче, — сказав Геллоран. — Але мені хочеться, щоб ти зрозумів: не лише вони застрягли в горах через те, що не знали, у що пхаються.

Він повісив слухавку.

О 7:20 ранку «Боїнґ-747» Американської авіатранспорт-ної компанії, гуркочучи, вибрався заднім ходом з ангара й посунув до злітної смуги. Геллоран полегшено зітхнув. Карл-тоне Векере, де б ти не був, утрися!

0 7:28 рейс № 196 відірвався від землі, а о 7:31, коли «боїнґ» набрав висоту, голову Діка Геллорана знову пістолетним пострілом простромила думка. Від запаху апельсинів він втягнув голову в плечі, але це не допомогло, й Геллоран судорожно сіпнувся. Чоло зморщилося, рот скривився у гримасі болю.

(.ШДІКУ БУДЬ ЛАСКА ПРИЇДЬ ШВИДШЕ НАМ ДУЖЕ ПОГАНО ДІКУ НАМ ПОТРІБНО...)

1 все. Усе зникло. Якщо минулого разу слова затихали поступово, то зараз зв’язок обрубали наглухо, як ножем. Геллоран злякався. Руки, які все ще не випустили підлокітники крісла, стали майже білими. У роті пересохло. Із хлопчиком щось сталося. Він був упевнений у цьому. Якщо малого хто-небудь скривдив...

— Ви завжди так бурхливо реагуєте на зліт?