— Дай-но допоможу тобі випхати цю штуку надвір, — сказав Деркін. Вони прокотили снігохід по заляпаній бензином цементній підлозі до воріт гаража. — Ти раніше на такому їздив?

— Ні.

— Ну, це штука нескладна. Інструкція приклеєна до приладової дошки, але насправді потрібно тільки знати, де стоп, де хід. Тут ручка як ото в мотоциклі. З іншого боку — гальмо. На поворотах нахиляй машинку. По насту ця дитинка шпарить на сімдесят, але по такій каші більше п'ятдесяти не вичавиш, та й то заледве.

Тепер вони опинилися на засніженому дворі станції обслуговування. Деркін підвищив голос, щоб його не заглушали пориви вітру.

— З дороги не з'їжджай! — кричав він у вухо Геллора-ну. — Наглядай за бордюром і покажчиками, і все буде о'кей. Коли звернеш із дороги, ти небіжчик. Зрозумів?

Геллоран кивнув.

— Зачекай хвилинку! — велів Деркін і побіг назад у гараж. Поки його не було, Геллоран повернув ключ запалювання й трохи піддав газу. Снігохід пчихнув і ожив, нахабно й неспокійно затарахкотів.

Деркін повернувся із чорно-червоною лижною маскою.

— Піддягни під каптур! — прокричав він.

Геллоран натягнув маску. Вона була тіснувата, але одразу ж заховала від вітру, від якого клякнули чоло, щоки й підборіддя.

Деркін нагнувся ближче, щоб його було чутно.

— По-моєму, ти трохи січеш, як ото деколи Гові, — сказав він. — Це добре, тільки ось у готеля тут кепська репутація. Хочеш, дам тобі карабін?

— Думаю, користі від нього не буде, — закричав у відповідь Дік.

— Як хочеш. Але коли забереш хлопчака, привозь його на 16-у Піч-Лейн. Дружина супу підігріє.

— О’кей. Спасибі за все.

— Обережно там! — заволав Деркін. — Тримайся дороги!

Геллоран кивнув і повільно потягнув ручку. Снігохід замуркотів і рушив, фара розсікла густо падаючий сніг конусом яскравого світла. У дзеркальці заднього виду мигнула піднята рука Деркіна. Дік помахав у відповідь, потім злегка штовхнув ліктями кермо вліво й опиьився на Головній вулиці. У білому світлі вуличних ліхтарів снігохід ішов як по маслу. Спідометр показував тридцять миль на годину. Було десять хвилин на восьму. В «Оверлуку» Венді й Денні спали, а Джек Торренс обговорював питання життя й смерті зі своїм попередником.

За п’ять кварталів ліхтарі на Головній вулиці скінчилися. Півмилі тяглися маленькі будиночки, наглухо задраєні від бурану, а потім залишилася тільки пітьма, у якій вив вітер. Варто було Діку знову опинитися в темряві, яку розсіював лише тонкий промінчик від фари снігохода, як наліг колишній жах — такими гнітючими й спустошуючими бувають дитячі страхи. Він ніколи ще не почував себе таким самотнім. У ті кілька хвилин, поки виднілися у дзеркальці нечіткі вогні Сайдвіндера, прагнення розвернутися й поїхати назад було просто непереборним. Геллоран подумав, що, незважаючи на всю заклопотаність Деркіна долею синка Джека Торренса, він не запропонував взяти другий снігохід і поїхати разом з ним.