Миттєво з-поза сторінки «Бізнес» газети «Таймс» лунав голос батька, що зауважував: «Правильна форма множини — „крокуси“».

Інколи після цього матінка хіхікала і вдаряла по клавішах Ctrl і L, замикаючи покоївку у ванній кімнаті, перебуваючи при цьому на відстані у три континенти звідти — просто тому, що їй здалося, ніби кахлі недостатньо ретельно вимиті. Для неї це був трохи жорстокий, але веселий жарт. Вплив на оточення, коли фізично вона присутня в іншому місці… Заочне споживання. Все одно як спромогтися того, щоб шлягер, записаний на платівку кілька десятиліть тому, лунав і лунав собі у мізках китайського робітника майстерні з потогінною системою — робітника, з яким тобі ніколи не зустрітися. Так, це влада, але влада безглузда й безсила.

На екрані комп'ютера покоївка ставить вазу з тільки-но зрізаними півоніями на підвіконня нашого дому в Дубаї, а мама шпигує за нею через супутник і прикручує кондиціонер через бездротовий зв'язок, кількома натисканнями на клавішу, виганяючи жар геть із кімнати, і виморожує будинок, цю одну-єдину кімнату, створюючи температуру, як у холодильнику, чи як на вкритому снігом схилі, витрачаючи величезні суми на фреон та електрику тільки для того, щоб кляті, хоч і гарненькі, рожеві квітки вартістю не більше десяти баксів простояли у вазі на один день довше.

Ось на що це схоже — бути мертвою. Так, я дуже добре розумію, що таке «відсутність». Мені тринадцять, і я не дурна — і мертва, так кому, як не мені, розуміти, що таке «відсутність»?

Бути мертвою — це ядро поняття «подорожувати порожнем».

Я мертва — а «мертва» означає безперервно, двадцять чотири години на день, сім днів на тиждень, триста шістдесят п'ять днів на рік… навічно.

Краще вам не знати, як це — відчувати, що із тебе викачують кров — геть усю. Мабуть, мені не варто навіть повідомляти вам про те, що я мертва — адже тепер, безперечно, ви відчуваєте себе набагато кращими за мене. Навіть товстуни вважають себе кращими за мертвих. І тим не менш, ось воно: моє Огидне Визнання. Я розколююсь і зізнаюсь. Розкрила усі таємниці. Я мертва. Тільки не використовуйте це проти мене.

Так, усі ми здаємося одне одному трохи таємничими й абсурдними, але ніхто не виглядає більш чужим, ніж мрець. Ми здатні вибачити незнайомці її схильність прийняти католицизм чи брати участь у гомосексуальних актах, але не її підкорення смерті. Ми ненавидимо ренегатів. Умирання гірше алкоголізму чи героїнової залежності, воно здається нам найгіршою слабкістю, а у світі, де люди звинувачують тебе у лінощах, коли ти не голиш ноги, перебування серед померлих видається найстрашнішою плямою на репутації.