— Як скажеш, Чарлі.

— Сідай. Але спершу, коли твоя ласка, налий мені склянку води. Я мушу дещо пояснити. Думаю, пора назріла. Хоча скоро нам треба буде їхати. О, дуже скоро. Мовою балаганників, треба буде їхати НП. — І він захихотів.

З холодильника в барі я приніс пляшку води й налив її у кришталеву склянку фірми «Вотерфорд» (для гостей люксу Купера — усе тільки класу люкс). Джейкобз відсьорбнув і від утіхи аж губами поцмакав, хоча без цього шкірястого плямкання я міг би й обійтися. Забурчав грім. Чарлі подивився на південь, з усмішкою людини, що очікує прибуття давнього друга. І знову звернув увагу на мене.

— Як ти знаєш, у ролі Пастора Денні я заробив чимало грошенят. Але замість тринькати на приватні літаки, собачі буди з підігрівом і золоту сантехніку, я їх витратив на дві речі. Перше — це таємність. Горластих ісусоязичників мені для одного життя вистачить. Друге — приватні детективні агенції, а саме дванадцять, найкращі з найкращих, розташовані в дванадцяти великих містах Америки. Я дав їм завдання розшукати людей із певними захворюваннями й стежити за ними. З порівняно рідкісними захворюваннями. Загалом вісім таких.

— Хворих людей? Не твоїх зцілених? Бо ти мені казав про зцілених.

— О, репрезентативне число зцілених вони теж вели, бо не лише ти, Джеймі, цікавився залишковими явищами. Але то не було їхнім основним завданням. Розпочавши десять років тому, вони відшукали декілька сотень таких безталанних мучеників і регулярно надсилали мені оновлену інформацію. Їхні досьє вів Ел Стемпер, аж поки не звільнився. Відтоді я роблю це сам. Багато цих нещасливців уже померли, їх замінили інші. Як тобі відомо, людина народжується для хвороб і страждань.

Я не відповів — за мене це зробив грім. Небо на заході потемніло від лихих намірів.

— Поки тривав поступ у моїх дослідженнях…

— Чарлі, а книга «De Vermis Mysteriis» була частиною твоїх досліджень?

Моє запитання його наче приголомшило, та потім він розслабився.

— Молодець. «De Vermis» не просто був частиною моїх досліджень, він був їх основою. Ти знаєш, Прін збожеволів. Свої дні він скінчив у німецькому замку, вивчаючи химерну математику і харчуючись жуками. Відростив собі довжелезні нігті, якось уночі роздер собі ними горло і, малюючи кров’ю рівняння на підлозі своєї кімнати, помер у тридцять сім років.

— Справді?

Джейкобз знизав одним плечем і посміхнувся одним кутом рота.

— Хто може знати напевно? Якщо ця легенда правдива, то вона може слугувати пересторогою. Але історії таких містиків писали люди, зацікавлені в тому, щоб ніхто більше не наслідував їхнього прикладу. Люди від релігії переважно є контролерами Небесної страхової компанії. Але поки що облишмо це. Про Пріна поговоримо іншим разом.