— Передам.

— На задніх лапах і нюхає повітря, — повторив Донні й стиха заіржав. — Скільки ж це зграй «Вовчат» уже перейняли від нього цю примовку?

— Геть усі, — Дарсі відчинила холодильник, подивитися, чи нема там часом «Баттерфінгера», холодненького, очікуючого на її еротичну увагу. Ба ні. — А це достобіса.

— Люблю тебе, мамо.

— І я тебе люблю.

Вона поклала слухавку, їй знову було хороше. Посміхалася. Проте постояла-постояла вона отак біля кухонної стійки і посмішка її зів’яла.

Те «грюк».

Щось же там таки грюкнуло, коли вона засовувала ту коробку з каталогами назад під верстат. Не цюкнуло, як було б, аби коробка наштовхнулася на якийсь обронений інструмент, а саме грюкнуло. Звук, ніби об якусь порожнечу.

«Мене це не обходить».

На жаль, це було неправдою. Те «грюк» муляло їй, мов незавершена справа. І коробка також. Чи не заховано в ній ще якихось журналів на кшталт «Бондажної курви»?

«Я не бажаю цього знати».

Авжеж, авжеж, проте, може, їй все одно варто це з’ясувати. Бо якщо там лише один такий журнал, то вона має рацію щодо сексуальної допитливості, котра цілком задовольнилася одноразовим зазиранням до сумнівного (а також неврівноваженого — додала вона суто для себе) світу. Якщо там є ще й інші, все одно це не так погано — він же їх врешті-решт приготував до викидання, — але, можливо, їй варто це з’ясувати.

Більше... оте «грюк». Воно трималося в її голові чіпкіше за думку про ті журнали.

Вона відкрила комору, вхопила ліхтарик і вирушила знову в гараж. Їй умент довелося щільно запинати вилоги халату. Дарсі пошкодувала, що не одягла на себе жакет. Ставало вже по-справжньому холодно.

— 4 —