Вона могла б просто посунути ту коробку глибше боком ступні — пізніше вона про це згадає й обмірковуватиме такий варіант розважливо, як математик надто складне, хитромудре рівняння. Але ж, врешті-решт, вона тоді поспішала. Та тут вона помітила, що верхнім у тій коробці лежить якийсь каталог в’язальних викройок, і присіла, щоб його підхопити й забрати з собою в хату разом з батарейками. А коли підняла його, побачила під ним каталог «Брукстон», той, що вона його потім поклала не на місце, а в самий низ. А під ним «Пола Янг»... «Телботс»... «Форцієрі»... «Блумінгдейлз»...

— Боб! — вигукнула вона, тільки в неї це вийшло роздратовано, двоскладово (так, як це виходило, коли він, бувало, натопче грязі або покине мокрий рушник на підлозі у ванній, немов у них тут не дім, а шикарний готель, з покоївкою напоготові), не Боб, а БО-уб! Тому що, це справді так, вона читала його легко, як книжку. Він вважав, що вона надто багато речей замовляє за поштовими каталогами, а одного разу зайшов аж так далеко, що оголосив, ніби в неї вже хвороблива до них пристрасть (що було просто смішно, оскільки пристрасть вона мала лише до «Баттерфінгерів»). Той саморобний психоаналіз коштував йому двох днів холодної зневаги. Але він знав, як працює розум його пані, а саме те, що до речей, які не були абсолютно необхідними, вона ставиться просто: як з очей, так і з думки. Тож він зібрав усі її каталоги тишком-нишком та й поскладав їх тут. Імовірно, наступною зупинкою їм був призначений контейнер для утильсировини.

 «Данскін»... «Експрес»... «Комп’ютер аутлет»... «Мак ворлд»... «Манкі ворд»... Лейла Ґрейс...[261]

Що глибше вона занурювалася, то дужче дратувалася. Можна подумати, вони балансують на межі банкрутства через її непомірні витрати, що насправді є ідіотською нісенітницею. Вона зовсім забула про «Два з половиною чоловіки», вона вже підбирала слова, якими покриє Боба, коли той зателефонує з Монпельє (він завжди дзвонив після вечері, вже з номера в мотелі). Але спершу вона збиралася віднести всі ці каталоги к чорту назад до будинку, для чого треба буде зробити три, а то й чотири ходки, бо цей стос тут щонайменше фути два втовшки, а ці глянсові каталоги такі важезні. Далебі, нема дива, що вона ледь не вбилася через цю коробку.

«Смерть через каталоги, — подумала вона. — Оце була б іронія, так сакраментально заги...»

Думка її обломилася чисто-враз, мов суха гілка. Думаючи її, вона не переставала ритися в коробці, вже заглибившись до її дна на чверть стосу, і під «Аргусовим клаптиком»[262] (рустикальний декор) натрапила на дещо, що виявилося не каталогом. Аж ніяк воно не належало до каталогів. Це був журнал під назвою «Бондажні курви»[263]. Вона, либонь, його навіть не стала б діставати, якби натрапила на цю річ у якійсь шухляді письмового столу Боба, або на тій верхній полиці шафи, де він ховав свої магічні лосьйони для рощення волосся. Але знайти таке тут, засунуте в стос із щонайменше двох сотень каталогів... її каталогів... в цьому могло критися щось глибше за соромливість чоловіка через власні сексуальні примхи.