Потаємне життя. Яким отруйним льодяником виявилася ця фраза.

Шостою жертвою Беде була жінка з Бері[274], котру виколупнув зі снігового замету ківш снігоочисника за тиждень перед Різдвом. «О таке-то свято судилося її близьким», — подумала Дарсі. Та й сама вона того року не мала різдвяного настрою. Далеко від дому (цей факт і дикими кіньми неможливо було б витягнути з її рота, коли вона балакала з рідною матір’ю), займаючись роботою, для якої, як сама вважала, не має достатньої кваліфікації навіть після вісімнадцяти місяців навчання й одного почесного підвищення, вона почувалася абсолютно не в дусі святкової пори року. У неї були добрі знайомі (дівчата по «Маргариті»), але жодного справжнього друга. Вона не вміла заводити собі друзів, ніколи не вміла. Несмілива — це ще слабо сказати, інтровертивний характер — точніше визначення.

Тоді в її життя з усміхненим обличчям увійшов Боб Андерсон — Боб, котрий запросив її на побачення і не погодився б на «ні» як на прийнятну йому відповідь. За якихось місяців три після того, як снігоочисник відкрив тіло останньої жертви «раннього циклу» Беде, це було. Вони покохали одне одного. А Беде зупинився на шістнадцять років.

Через неї? Бо він її кохав? Бо він хотів перестати робити «Погану гидь»?

«Або це просто випадковий збіг. Можливо, що й так».

Гарненька версія, але ідентифікаційні картки, що вона їх знайшла затаєними там, у гаражі, робили ідею випадкового збігу дуже малоймовірною.

Сьомою жертвою Беде, першою з того, що в газеті називалося «новим циклом», була жінка з Вотервіла[275] в штаті Мейн, на ім’я Стейсі Мур. Її знайшов у погребі її чоловік, коли повернувся з Бостона, куди він їздив із друзями на пару ігор «Ред Сокс». У серпні 1997 року це трапилося. Головою вона була занурена в рундук із цукровою кукурудзою, котрою сімейство Мурів торгувало на своїй фермерській ятці при трасі № 106. Вона була гола, руки мала зв’язані за спиною, сідниці й стегна в неї були покусані у багатьох місцях.

Через два дні перев’язані гумовою петелькою водійська ліцензія і картка Блакитного хреста[276] Стейсі Мур надійшли поштою до Агасти; адресу було написано друкованими літерами: «ДОБВНЮ ГЕНИРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРУ ДЕПАРТАМЕНТУ КРИНІМАЛЬНИХ РОСЛІДУВАНЬ». Була й записка: «ПРИВІТ! Я ПОВЕРНУВСЯ! БЕДЕ!»

Детективи, котрі займалися справою Мур, відразу впізнали цей набір. Подібні відібрані посвідчення особи — й подібні ж бадьористі записки — приходили після кожного з попередніх вбивств. Він знав, коли вони перебувають на самоті. Він піддавав їх тортурам, принципово власними зубами; він ґвалтував їх або сексуально з них знущався; він їх убивав; він надсилав їхні документи до якогось із поліцейських відділків через кілька тижнів або місяців. Глузуючи з них.