Сподіваюсь на твій приїзд, Поні-дівчинка — і люблю тебе безсумнівно.

Тато

Я закрив буклет, який одночасно виглядав і листом, і запрошенням, і якийсь час сидів мовчки. Не був певний, що зможу видобути з себе якісь слова.

— Це, звісно, поки що лише макет, — промовив Ваєрмен обережно. Тобто, зовсім несхоже на самого себе. — Якщо цей не годиться, я його викину і зроблю новий. Без проблем.

— Це ж Ілса надіслала тобі цю фотокартку?

— Ні, мучачо. Це Пам її розшукала в якомусь з ваших старих альбомів.

— Джероме, ти часто спілкувався з нею?

Він кліпнув очима.

— Не хотілося б про це, але ти маєш право. Либонь, разів п’ять ми балакали. Зателефонувавши їй вперше, я розповів, що ти тут зовсім ухойдокався, та ще й втягнув до своїх справ цілу купу людей...

— Що за херня!

— Людей, котрі інвестували в тебе великі сподівання, не кажучи вже про гроші...