Бо на піску біля їхніх ніг лежав скарб.

— Я щось не доберу, і підпис під зображенням мутний, — пожалівся я.

— Там на столі лежить лупа, проте дозволь мені заощадити тобі трохи головного болю. — Ваєрмен взяв ручку і почав тицяти її кінчиком. — Це лікарський слоїк, а оце кругле — мушкетна куля, принаймні так її називає Істлейк в цій статті. Марія поклала руку на щось схоже на чобіт... чи рештки якогось іншого взуття. Поряд з чоботом...

— Окуляри, — вгадав я сам. — А ще... намисто чи ланцюжок?

— Тут написано браслет. Не знаю. Бачу лише, що якась поросла іржею металева петля. А от старша дівчина явно тримає сережку.

Я пробіг очима статтю. Окрім тих речей, що на знімку, Істлейк знайшов також різноманітний посуд... чотири чаші, як він сам означив, в стилі Italiante[314]... триніжок... коробку зі знаряддям (хтозна, що він мав на увазі)... і безліч цвяхів. Також він знайшов половинку якоїсь порцелянової статуї. Її на знімку не було, у всякому разі я її там не знайшов. У статті писалося, що Істлейк упродовж п’ятнадцяти років пірнав західніше острова Дума біля еродованих рифів, полював на рибу або просто заради розваги. Бувало, йому попадався різний мотлох, але нічого вартого уваги. Він сказав, що Аліса (так і назвав) здійняла надзвичайно великі хвилі, які зсунули піщані напластування біля рифів, таким чином відкривши, за його ж словами, це «сміттєзвалище».

— Він не називає це кораблетрощею, — зауважив я.

— Там її, вірогідно, й не було, — відповів Ваєрмен. — Він не знайшов решток корабля, не траплялося нічого такого також десяткам тих людей, що допомагали йому потім шукати тіла його малих доньок. Тільки уламки породи. Якби там загинув якийсь корабель, вони б на нього натрапили, бо напроти південно-західного кінця Думи глибина не перевищує двадцяти п’яти футів аж до самих решток Рифового острова. Вода й зараз тут прозора, а в ті часи вона була, як бірюзове скло.

— Є якісь ідеї щодо того, як це все туди потрапило?

— Авжеж. Найкраща така: якесь напівзатоплене судно пригнало сюди бурею сто, двісті чи триста років тому і з нього повивалювалася всяка мізерія. Або команда сама поскидала в воду різні речі, щоб утриматися на плаву. Після шторму вони підлаталися і вирушили собі далі. Цим пояснюється, чому Істлейк натрапив на скупчений мотлох, і чому серед нього не знайшлося нічого дійсно цінного. Скарби залишилися на кораблі.

— І корабель не напоровся кілем на риф тоді, у сімнадцятому чи вісімнадцятому сторіччі?

Ваєрмен знизав плечима.