— Ставши мертвими обоє, ми нарешті одружимося. Весілля відбудеться на палубі.
—
Ваєрмен з Джеком затисли мене з обох боків, один тримав мене за руку, інший за куксу, але я цього майже не помічав.
А потім: «Після сигналу ви можете залишити ваше повідомлення».
Почувся сигнал, а далі тиша.
Я не поклав телефон, він просто випав в мене з руки. Я обернувся до Ваєрмена.
— Том Райлі пішов вбивати мою дружину, — сказав я і додав якимсь не своїм голосом: — Можливо, він вже це зробив.
— 12 —
— 12 —
Ваєрмен не потребував пояснень, він лиш порадив мені терміново їй зателефонувати. Я взяв слухавку, але не міг згадати номер. Мені його продиктував Ваєрмен, але я не міг його набрати; в мене знову, після довгої перерви, червоний туман поплив перед очима.
Номер набрав Джек.
Я стояв, слухаючи гудки, уявляючи собі, як телефон дзвонить в Мендота Гайтс, очікуючи почути бадьорий, безособовий голос Пам з автовідповідача — повідомлення про те, що вона зараз перебуває у Флориді, але скоро повернеться і відповість на всі дзвінки. Пам, котрої вже не було у Флориді, котра, можливо, вже лежала мертва в себе на підлозі в кухні, а поряд з нею Том Райлі, так само мертвий. Видіння було таким яскравим, що я в очі побачив кров на шафках і на ножі в задубілій Томовій руці.
Один гудок... два... три... наступний мусить оживити автовідповідач....
— Хелло? — почувся захеканий голос Пам.
— Пам! — зойкнув я. — Господи Ісусе, це й справді ти? Кажи мерщій!
— Едгаре? Хто тебе оповістив? — Вона говорила розгублено. Все ще важко дихаючи. Чи, може, ні. Я добре знав цей її голос: трохи збентежений, так вона говорила при застуді, або коли...
— Пам, ти плачеш? — а потім, спізніло: — Оповістив мене про що?