— Ей! — Адріан став перед Центнером. — Легше, легше. Ти чого? Чого так збісився?

Бродовий вишкірився. М’ясиста верхня губа вигнулася літерою М.

— Він убив Тоху.

— Не гони. — Намагаючись достукатись своїми словами до свідомості товариша, Адріан зазирав просто в очі Центнерові. — Тоха помер, бо в нього зупинилося серце.

Бродовий не чув його.

— Потім щось сказав Гришиній, — Центнерові слова звучали так, наче він протискав їх крізь бите скло, — він загнав її на дах. Бля, не будь сліпим! Це він її вбив. А тепер він погрожує Терлецькій.

«Кому він, на хрін, може погрожувати? — подумав Адріан. — Глянь на нього».

Марк, скорчившись у позі ембріона, лежав у кутку, почервонілі, мокрі від сліз очі не відлипали від розтрощеної установки. Просто над його головою стримів Орест Мрозович, решта хлопців несамохіть відсторонилася. Навіть Єгор Лямчик зблід.

— Як погрожує? — запитав Адріан. Центнер не відповів. — Чувак, це…

Фесенко недоговорив.

Майже відразу після появи Бродового стало зрозуміло, що штовханиною конфлікт не обмежиться. Марк усвідомлював це не згірше від Єгора чи Ореста. Доки Адріан намагався заспокоїти Центнера, хлопчак тихцем присів навпочіпки, потім, спідлоба зиркнувши на старшокласників, ривком скочив на ноги та сіпнувся в бік дверей.

На кілька секунд у туалеті зчинився рейвах. Мрозович пронизливо завищав, кинувся за Марком, але не втримав рівноваги, перечепився й гепнувся на коліна. Марк — підігрітий адреналіном, із виряченими з переляку очима — збив із ніг Єгора. Бродовий відштовхнув Адріана, перестрибнув через Лямчика, повалив на землю Олега Божка й обома руками зловив Марка. Четверо тіл разом полетіли на бетонну підлогу. За секунду Центнер підхопився, відпихнув ногою Божка й узявся гамселити Марка. Орест продовжував верещати, тепер уже від збудження. Божко вкляк біля стіни, силкуючись не потрапити під удари Бродового, і здавався зеленим, неначе зануреним у товщу води. За четвертим чи п’ятим ударом Центнер надто замахнувся, гойднувся й упав на Марка, притиснувши шию лівим коліном до підлоги. Хлопчак заскиглив:

— Відпусти… відпусти, будь ласка! Я б… б-б-більше не буду!

— Що ти, блядь, більше не будеш? — цвіркаючи краплями в’язкої білої слини, хрипів Бродовий. Жили на його шиї поздувалися, м’язи обличчя подриґували, ніби шкіра собаки під час сну. Дев’ятикласник продовжував оскаженіло молотити хлопчака. Важкі удари сипалися на груди, живіт, голову.

— Ні-і! Пусти! — Марк звивався, захлинався слиною та слізьми, проте не міг нічого вдіяти. — Досить! Будь ласка-а!

— Це тобі за Тоху, сука! Це тобі за Тоху!