Старжинський прокашлявся та почав:

— Учора на перерві після шостого уроку сталася бійка, котра, як ми знаємо, не дуже добре закінчилася для вашого сина, — він ледь схилив голову до того боку стола, де сиділи Грозани. — Учителі її прогледіли, я обіцяю з’ясувати, чому так склалося, та це не основне. Важливо, що після сутички двоє учнів нашої школи провели вашого сина додому.

— У нього є ім’я, — не підводячи голови, раптом озвалася Яна.

— Перепрошую?

— У нашого сина є ім’я.

Директор поворушився на стільці так, мовби щось замуляло йому в спині.

— Я… — Він знову схилив лисину в бік Грозанів. — Так, звісно, я знаю.

— Марк.

— Я знаю, знаю. Марк. — Старжинський роздратовано пригладив пальцями борідку. — Так ось, двоє учнів провели Марка додому, не до медпункту, на жаль, його не оглянула медсестра, тому спочатку я… коли ви зателефонували, я не був упевнений, що все відбувалося в школі.

— Усе гаразд, — глухо мовив Віктор. Він дивився на загострене директорове підборіддя та думав, що його борідка нагадує прилиплий до нижньої губи жмут лобкового волосся. — Не виправдовуйтеся.

— Я не виправдовуюся. — Злість розмалювала зморшками обличчя Старжинського. — Я не виправдовуюся, пане Грозан, я розповідаю, як усе було. Я не заперечую: бійка справді була, і ваш син… ем-м… ваш Марк брав у ній участь.

Яна повільно звела голову, очі спалахнули.

— Марк не брав участі в бійці, — вискакуючи з рота, її слова шипіли й потріскували, наче краплини води на розжареній пательні. Тремтячою рукою Яна показала на подружжя навпроти. — Їхній виродок жорстоко побив Марка. Ви відчуваєте різницю?

Кошлаті брови Владислава Бродового злетіли вгору.

— Добирай слова. — Його насичений бас здавався тугим і еластичним, як гума.

Наталя мовчки поклала долоню на чоловікове передпліччя. Той відсмикнув руку та впер лютий погляд у директора.

— Будь ласка, давайте без взаємних образ. — Старжинський підняв руки долонями вперед. — Ми зустрілися, щоб вирішити проблему, а не для того, щоби створювати нові. — Він опустив руки та знову невпевнено кахикнув. — Буду відвертим: я дуже не хочу, щоб ця справа дійшла до поліції. Я розумію, — швидкий позирк у бік Грозанів, — ваше обурення і ваше бажання покарати винних, це нормально, але прошу вас ретельно зважити можливі наслідки, не лише для Марка, але й для його однокласників, для всієї школи. Ви ж знаєте, через що пройшов наш навчальний заклад упродовж минулих місяців: спершу смерть Анатолія… Анатолія… — Старжинський насупився, — того хлопчини з 10-Б.

— Шпакевича, — крізь зуби підказав Владислав Бродовий.