Соню, зрозуміло, ніхто не допитував. Дівчина сама розказала мамі, що того вечора вони з Марком бачили, як Ігор покидав квартиру, і що хвилин за десять до того з квартири нібито виходив хтось іще, напевно, повія. Ірма переповіла це слідчим, і на цьому пошуки Ігоря Марчука, по суті, завершилися. Формально його оголосили в розшук, слідчі впродовж двох днів допитували сусідів і перевіряли морги, та більш дієвих заходів ніхто не вживав. Коли в поліції дізналися, що Ігор Марчук не вперше надовго щезає з дому, на справу — негласно — остаточно махнули рукою.

Марк не помилився: їх із Сонею ніхто не запідозрив.

Після повернення Ірми з лікарні Соня та Марк побачилися без дорослих лише раз — випадково зустрілися у дворі неподалік будинку. Їм було про що поговорити. За два тижні, протягом яких вони не перетиналися, Марк багато міркував про скоєне. Він не жалкував, принаймні поки що ні, однак згадки про миршавого чоловіка, який повільно здихає з голоду в світі за ліфтом, іноді ставали пекучими; в такі моменти, коли хлопець був сам, коли поряд не опинялося нічого, що могло б відволікти, в свідомості немовби розпливались чорні плями, а в серце прослизала паніка: Марк думав, що робитиме, якщо з часом ті згадки почнуть пекти ще дужче. Соня навпаки непокоїлася, що її батько зможе вижити та повернутися. Зрештою підлітки лиш перекинулися кількома малозначущими фразами, а тоді, потупившись, надовго замовкли. Ніхто не хотів іти першим, і водночас ніхто не наважувався перервати мовчанку. Що зовсім погано — їхнє мовчання було беззмістовним. Вони не росли разом, не були поруч від народження, а тому не вміли витягувати із проникливої тиші те, що залишилося невисловленим.

Розійшовшись, підлітки щиро вірили, що продовжать спілкуватися. Вони домовилися, що згодом спишуться чи зателефонують одне одному, та їхні життя вже прямували різними дорогами. Тієї миті, коли Марк, розповідаючи мамі про пограбування Сониної квартири, раптом збагнув, що більше не повернеться до горбистої долини під застиглим сонцем, вони почали віддалятися. Ні Марк, ні Соня ще не усвідомлювали цього, проте спільної таємниці — бодай і такої великої — було недостатньо, щоб утримати їх разом.

74

74

На початку травня Віктор Грозан погодився на переведення до Львова. Яна попервах була не в захваті. Їй подобався Львів, але вона звикла до Рівного й не хотіла покидати подруг і роботу, де її цінували. Віктор зрештою переконав дружину, що таке велике місто відкриє перед їхнім сином більші перспективи: Марк однаково мав перейти до нової школи, то чому б не до якоїсь з елітних гімназій Львова?