За кілька хвилин, списавши піваркуша фразами, які, як йому здавалося, дозволять зав’язати розмову, хлопець іще раз набрав номер і натиснув кнопку виклику. Пішли гудки. Маркове серце затокотіло швидше: принаймні телефон досі не вимкнули. Майже хвилину ніхто не відповідав, а потім, коли Марк уже відводив руку з наміром зупинити виклик, у динаміку лунко клацнуло.

— Алло?.. Алло?.. Хто це?

Голос чоловічий, дорослий, але доволі м’який, через що Марк не зміг визначити вік. Співрозмовникові могло бути і тридцять п’ять, і далеко за п’ятдесят.

— Добрий день, — привітався хлопець.

— Хто це?

У голосі проступало здивування. Складалося враження, начебто чоловікові багато років ніхто не телефонував, і він шокований тим, що телефон працює.

— Я можу поговорити із Семеном Ярмушем?

Коротка пауза.

— Це я. — Тепер у голосі забриніли насторожені нотки. — Що вам треба?

Хлопчак відчув, як лихоманкове поколювання з хребта поширилося на спину. Це неймовірно! На кілька секунд він заціпенів, не вірячи, що відшукати Софійчиного батька виявилося так легко.

— Алло!

Сердитий вигук привів Марка до тями. Хлопчак сфокусувався на аркуші з накиданим планом розмови.

— Моє ім’я Марк. Я телефоную… е… моя сім’я живе у висотці, яку збудували на місці двоповерхового будинку, в якому колись жила ваша теща.

— Що вам потрібно? — повторив чоловік.

Марку здалося, що Ярмуш хоче кинути трубку, і він швидко заторохтів:

— Нічого. Я просто дещо знайшов. Дещо дуже дивне. Воно пов’язане з вашою сім’єю, і я подумав, що ви можете щось знати. Я знайшов ваш телефон і…

Чоловік лячно хрипнув, примусивши хлопця затихнути.

— Ви про Софійку? — запитання супроводжував клекотливий звук, як нібито Ярмуш ледь не вдавився, але вчасно встиг зупинити їжу в горлі. — Ви знайшли, де вона похована?

На таке заготовленої відповіді у Марка не було, та він уже достатньо опанував себе й не розгубився.

— Ні. Я знайшов певне місце, ем-м… неподалік мого будинку. Я точно знаю, що воно пов’язане із Соломією Соль. Можливо, воно також пов’язане з вашою дружиною чи донькою. — З динаміка не долітало жодного звуку, і хлопчак швидко зиркнув на телефон, злякавшись, що зв’язок перервався через брак коштів на рахунку. Таймер працював, чоловік продовжував уважно слухати, а нетривала пауза скерувала Маркові припущення в несподіване русло. Хлопчак навмання, не замислюючись, кинув: — А також із тим, що відбувалося наприкінці дев’яностих.