— Вона відьма? Від неї віє чарами, проте мені здається, що ці чари чиїсь інші.
— Охороняйте її, — наказала королева. — Якщо вона відьма, той костур може бути не простим. Тримайте його при собі.
— Це мій костур, — втрутилась стара. — Здається, він належав моєму батькові. Проте йому він вже не потрібен.
Королева пропустила це повз вуха. Вона підійшла до ліжка і стягнула шовкову сітку. Обличчя сплячої дивилося на них незрячим поглядом.
— Отже, тут все почалось, — сказав один із карликів.
— На її день народження, — додав другий.
— Що ж, — вступив третій. — Хтось має це зробити.
— Я зроблю, — сказала королева м’яко. Вона нахилилася до сплячої дівчини, припала своїми червоними губами до її рожевих уст і подарувала їй довгий поцілунок.
* * *
— Ну як, спрацювало? — запитав гном.
— Не знаю, — відповіла королева. — Але мені так шкода її, бідолашну. Вона все життя спить.
— Ти спала рік у такому ж відьминому сні, — відказав гном.
— Ти не померла з голоду і не зотліла.
Постать на ліжку заворушилась так, наче їй снився страшний сон і вона намагалася з нього прокинутись.
Королева не звернула на це уваги. Вона помітила щось на підлозі біля ліжка, а тоді нахилилась і підняла.
— А от це, — мовила вона, — вже справді пахне чарами.
— Та тут все пахне чарами, — відказав найнижчий гном.
— Та ні, я ось про що, — пояснила королева.
Вона показала йому дерев’яне веретено, наполовину оповите пряжею.
—