Королева розвернулася і побігла провулком, а гноми не відставали.

— Так чинити не шляхетно, — сказав гном. — Нам треба залишитися й вступити з ними в бій.

— Немає нічого шляхетного в тому, — сказала королева, хапаючи ротом повітря, — щоб битися з суперником, який навіть не знає, що ведеться бій. Не шляхетно битися, коли людина спить і сниться їй рибалка, сади або кохані, яких давно нема на світі.

— Що б вони зробили, якби піймали нас? — запитав гном, який стояв поряд з нею.

— Хочеш довідатися? — запитала королева.

— Ні, — зізнався гном.

Вони бігли й бігли, не спиняючись, аж доки не вийшли крізь дальню браму з міста і пішли мостом через річку.

* * *

Стара не піднімалась на найвищу вежу вже з десяток років. Підйом був непростий, і з кожним кроком давалися взнаки коліна та стегна. Вона ступала крутими кам’яними сходами, де навіть найменше човгання здавалося мукою. Поручнів не було, що тільки ускладнювало і так крутий

підйом. Раз у раз вона спиралася на свій костур, щоб перевести дух, а потім продовжувала сходження.

Ним же вона прибирала павутиння: щільний шар тенет звисав і вкривав сходи, тож стара тицяла їх костуром і розривала сплетіння, розганяючи павуків по стінах.

Вона піднімалася довго і важко, але зрештою досягла кімнати на вершині вежі.

Всередині був лише табурет з веретеном, який стояв біля єдиного вузького вікна, та ліжко, розташоване в центрі круглої кімнати. Це було пишне ліжко: під запиленою сіткою, яка служила накриттям і запинала сплячого від зовнішнього світу, виднілося червоно-золотаве покривало.

Веретено лежало на підлозі біля табурета, там, де воно впало майже вісімдесят років тому.

Стара потицяла сітку костуром — і в повітрі здійнялась пилюка. Вона подивилася на сплячу в ліжку.

Волосся дівчини мало золотаво-жовтий колір лугових квітів. Її губи нагадували троянди, які вилися на стінах палацу. Вона вже давно не бачила сонячного світла, проте її шкіра зберегла кремовий відтінок, який не здавався блідим або нездоровим.

Груди дівчини майже непомітно здіймалися і опускалися в напівтемряві.

Стара нахилилася й підняла веретено. Вона мовила:

— Якби я проштрикнула твоє серце веретеном, ти більше б не була така гарненька, правда? Га? Правда?

Вона підійшла до сплячої дівчини, одягненої в припорошену білу сукню, і опустила руку.