Епілог
Епілог
Що я накоїв?!
Занадто пізно. Тепер я усвідомив свою помилку!
Слова мають силу.
Викравши ці сокровенні сторінки й дозволивши прочитати їх тому, хто не був – доки не дочитав цей фоліант – справжнім знавцем науки жаху, я нерозумно випустив ці прокляті слова у світ.
Я наївно вірив, що зможу розсіяти їхній згубний вплив, розділивши їх з іншими. Натомість вони розійшлися між людей і лише зміцнили свою силу, поширюючи її з кожним заново прочитаним складом цих друкованих сторінок.
Вивчаючи історії, викладені на аркушах цього фоліанта, ви не лише відкрили шлях злодіянням, прихованим у їхніх словах, – ви також привернули до себе увагу Бібліотекарів.
І за це мені по-справжньому шкода.
Може, вечорами, за пронизливим свистом вітру вам іноді чується їхнє хихотіння? Може, ви вже помічали їхні дивні видовжені силуети посеред тремтливих тіней? Може, цієї самої миті, коли ви стискаєте в руках цю книжку, вони вже дихають смородом вам у шию?
Для вас, мій друже, уже занадто пізно.
Їм відомо, де ви, і вони йдуть за
Серед Шукачів Істини побутує давня загадка – чи, може, прокляття? – яку часто пропонують нерозважливому знавцеві:
– Що таке чорно-біле… і скрізь червоне?
Відповіддю звичайно ж, є ця книжка…
…