– Але як? – Я дивилася на всіх лікарів по черзі, але жоден не відповів. – Це сталося лише кілька годин тому. Ця дівчина, Дені, миттєво видалила скалки. Вона не просто витягла їх – вона їх вирізала. До речі, як ви знали, що саме треба було робити?

Дені Вашинґтон дивилася в підлогу, почуваючись відверто ніяково.

– Це питання стосується лікарської таємниці, – спокійно відповів Морґентау. – Можу повідомити вам як її керівник, що вона вчинила саме так, як зробив би і я.

– Але ви не можете врятувати мого пальця? – спитала я.

– Мені шкода, – промовив він, і я бачила, що йому дійсно шкода.

– Тому що почалася гангрена?

– Тому що вона почнеться, – сказав доктор Нґо, знову перебравши на себе ініціативу. – І пошириться на решту руки.

– Нам лише треба, щоб ви підписали дозвіл на операцію, – сказала доктор Рамірес. – Також ми хотіли б зберегти ампутовані тканини для дослідження.

Я глянула на свою перев’язану руку, потім на пластикову трубку. Нарешті до мене дійшло. На своє виправдання можу сказати, що мене справді глибоко приспали.

– Якщо в мене обмороження, якого біса ви тримаєте мою руку в крижаній воді? Таке відчуття, ніби вона в пакеті з льодом. І, до речі, температура тут десь шістдесят п’ять градусів…[201]

– Вам холодно? – швидко спитала доктор Рамірес.

– Ні, мені добре. І це дивно. Я вже мала посиніти від холоду.

– Тримаючи вашу руку і, власне, усе ваше тіло в холоді, ми зуміли зупинити поширення інфекції. Але це лише тимчасово. Ми маємо якомога швидше вжити наступних заходів.

– Не розумію, – сказала я. – Як може охолодження мого пальця вилікувати обмороження?

Нарешті заговорив доктор Фунарі.