Тоді, в середині жовтня, з моторошною раптовістю на нас упав найбільший з усіх жахів. Якось увечері близько одинадцятої вийшла з ладу помпа холодильної апаратури, тож десь о третій ночі процес аміачного охолодження припинився. Доктор Муньйоз покликав мене, тупаючи ногами по підлозі, і поки я безнадійно силувався полагодити апарат, хазяїн тим часом сипав прокльони голосом настільки мертвим і порожнім, що мені годі його описати. Втім, мої дилетантські спроби були марними, а коли я привів механіка із сусіднього гаража, що працював цілодобово, то виявилося, що до ранку нічого зробити не можна, бо потрібен новий поршень. Лють і жах вмирущого відлюдька вихлюпувалися у ньому через край і, здавалося, ось-ось зруйнують його понищене тіло; аж тут лікар судомно притис руки до очей і кинувся у ванну. До кімнати він повернувся із туго забинтованою головою і більше я ніколи не бачив його очей.

У кімнаті ставало помітно тепліше, і близько п’ятої ранку доктор пішов у ванну, наказавши принести йому увесь лід, який я зможу дістати у цілодобових аптеках і кафетеріях. Щоразу, коли я повертався зі своїх не завжди вдалих походів і клав усе те, що зміг роздобути, перед замкненими дверима ванної кімнати, я чув неперервний плюскіт води і грубий голос, який наказував: «Більше! Більше!» Нарешті зазорів теплий день, і одна за одною почали відчинятися крамниці. Я попросив Естебана або допомогти дістати кригу, доки я шукатиму поршень до помпи, або замовити поршень, доки я носитиму лід, але, напучуваний матір’ю, він навідріз відмовився.

Нарешті я найняв якогось замурзаного волоцюгу, якого надибав на розі Восьмої авеню, щоб він забезпечував пацієнта льодом з маленького магазинчика, де я й давав йому вказівки, а сам кинувся на пошуки помпового поршня і робітника, здатного його встановити. Але справа виявилася геть не простою, і я лютував так само несамовито, як і самітник, коли година за годиною минали у веремії марних телефонних розмов, виснажливої біганини туди-сюди і поїздок на метро і машиною. Близько полудня я знайшов-таки фірму, готову виконати замовлення, щоправда, далеко — у середмісті, і десь о пів на другу повернувся додому з необхідним обладнанням і двома міцними тямущими механіками. Я зробив усе можливе і сподівався, що встиг.

Проте чорний жах випередив мене. У будинку панувало страшенне сум’яття, і серед перешіптування нажаханих голосів я почув глибокий чоловічий бас, що читав молитву. У повітрі повис огидний сморід, і, перебираючи намистинки чоток, один із мешканців сказав, що запах виходить з-під замкнених дверей доктора. Волоцюга, якого я найняв, утік, репетуючи мов навіжений, після того як приніс кригу вдруге; здається, він став жертвою власної цікавості. Він, звісно, не міг замкнути за собою дверей, а все ж зараз вони були замкнені, замкнені зсередини. Звідти не долинало жодного звуку, окрім важкого крапотіння.