2 квітня близько п’ятнадцятої години всі симптоми Вілкоксової недуги раптово зникли. Він підвівся в ліжку, здивовано відзначивши, що перебуває вдома і абсолютно нічого не знає про те, що відбулося у снах і наяву ще з 22 березня. Отримавши оптимістичні прогнози від лікаря, через три дні він повернувся на свою квартиру, проте більше жодним чином не зміг допомагати професорові Енґеллу. З його одужанням з пам’яті цілковито пощезли всі сліди дивних сновидінь, а мій дядько не зробив жодного запису його снів після тижня безглуздих і непотрібних нотаток про його нудотно тривіальні візії.

На цьому закінчується перша частина рукопису, але відсилання до безладно розкиданих нотаток дали мені чимало матеріалу для роздумів — насправді настільки багато, що тільки глибоко вкорінений скептицизм, на якому тоді базувалася моя філософія, міг бути причиною моєї впертої недовіри до слів художника. Ці нотатки були описами снів різних людей впродовж того самого періоду, коли молодого Вілкокса навідували такі самі візії. Здається, мій дядько швидко уклав величезний список запитань практично до всіх своїх друзів, яких він без зайвого нахабства міг просити робити щоденні звіти про сни і впродовж певного часу датувати будь-які примітні візії. Схоже, що таке прохання сприймалося неоднозначно; проте, врешті-решт, він, здається, отримав значно більше відповідей, аніж — як і будь-яка людина — міг опрацювати без секретаря. Оригінали листів не збереглися, але дядькові нотатки становлять довершений і дуже вагомий довідник. Пересічні представники широких мас і бізнесу, що у Новій Англії традиційно вважаються «сіллю землі», дали майже повністю негативний результат, хоча подекуди траплялися розрізнені випадки незвичних, а все ж безформних сомнамбулічних вражень, завжди поміж 23 березня і 2 квітня — у період Вілкоксової гарячки. Відчуття науковців були трохи сильнішими, хоча лише в чотирьох випадках описи містили ефемерні обриси дивних пейзажів, а в одному випадку згадується жах, викликаний чимось протиприродним.

А от від митців і поетів надходили відповіді, які безпосередньо стосувалися дослідження, і я уявляю, яка здійнялася б паніка, якби вони змогли порівняти свої сновидіння. Загалом, через відсутність оригіналів листів я запідозрив професора в тому, що він обговорював з ними ключові питання або ж що просто відредагував кореспонденцію для підтвердження того, що й сам несвідомо прагнув у ній побачити. Саме тому мені все ще здавалося, що Вілкокс, якимось чином обізнаний з матеріалами, які зібрав мій дядько, обманював досвідченого вченого. Хай там як, але ці дописи митців створювали вкрай тривожну картину. Від 28 лютого до 2 квітня більшості з них снилися дуже химерні речі, причому інтенсивність сновидінь безперечно була найсильнішою впродовж періоду скульпторових марень. Понад чверть повідомлень описували краєвиди і нібито звуки, не надто відмінні від змальованих Вілкоксом; деякі з опитаних зізнавалися у гострому відчутті страху перед гігантським безіменним чимось, що з’являлося наприкінці сну. Один особливо детально змальований у нотатках випадок був дуже сумним. Широковідомий архітектор, який захоплювався теософією і окультизмом, збожеволів того ж дня, коли Вілкокс занедужав, і через кілька місяців упокоївся, впродовж усієї хвороби постійно благаючи врятувати його від якогось повсталого породження пекла. Якби мій дядько у своїх записах вказував імена, а не порядкові номери, я міг би спробувати знайти докази і провести власне розслідування, але, зрештою, мені вдалося розшукати лише кількох опитаних. Проте всі вони надали детальні записи своїх візій. Мені було цікаво, чи всі респонденти професорових опитувань почувалися так само тривожно, як ця група. Гадаю, добре, що вони ніколи не отримали жодних пояснень.