— Любчику, можеш хоч недовго потримати гучність на адекватному рівні? Я тут хочу глянути серіал. Та й на вулиці вже забагато людей впало з вушною кровотечею, а це не дуже прикрашає околицю.

— Гаразд, — щиро усміхнувся Джош. — Вибач.

— Та нічого, — відповіла Джина й подумала: «Тільки б усе було гаразд з тобою». Її син був добрий хлопець, вихований… ледар, звісно, але зі школою так-сяк давав собі раду. Вона без тіні егоїзму вважала, що Джош схожий на неї,— хоча дещо від Вілла у ньому теж було, бо юнак багато часу проводив наодинці з собою й залюбки колупався у всякому залізяччі. Справа гарна, але скоріше б побачити у дитини ознаки першого похмілля. На самих комп’ютерах чоловіку в наш час не прожити.

— Ну, пізніше поговоримо, — сказала вона, сподіваючись, що воно прозвучало не надто тупо.

Аж тут у двері подзвонили.

Квапливо спускаючись до дверей, Джина почула, що син ще трохи скрутив звук, і всміхнулася. Усмішка лишалася на її обличчі, поки вона відчиняла двері.

Надворі було темно, ліхтар на розі кидав помаранчеве світло на опале листя, що вкривало газон і стежку. По кронах дерев прошурхотів вітер, і кілька листків закружляло над перехрестям їхньої вулиці й сусідньої.

За метр чи два від дверей бовваніла висока постать у темному пальті.

— Чого вам? — спитала Джина.

Ввімкнувши ліхтар на ґанку, вона побачила високого чоловіка років сорока п’ятьох. Коротке темне волосся, бліда нездорова шкіра, пласке обличчя. Очі теж були темні, майже чорні, і здавалися позбавленими глибини, ніби їх просто намалювали на шкірі.

— Я шукаю Вільяма Андерсона.

— Його зараз немає. Ви хто?

— Агент Шепард, — відповів чоловік і кашлянув. — Ви не проти, якщо я зайду в дім?

Джина була проти, але чоловік просто піднявся на ґанок і зайшов, не чекаючи відповіді.

— Не так швидко, містере, — Джина пішла за ним, лишивши двері відчиненими. — Покажіть-но посвідчення.

Чоловік витяг гаманця й одним рухом розгорнув посвідчення перед Джининим обличчям, навіть не глянувши в її бік. Натомість він пильно оглядав кімнату, потім підвів очі до стелі.

— Що відбувається? — спитала Джина. Вона чітко розгледіла три великі літери — ФБР, — але думка про справжнього живого федерала у неї вдома не вкладалася в голову.

— Мені потрібно поговорити з вашим чоловіком.