Заснути я заснув, але незабаром мене раптом знову, як варом опекло. Я прокинувся від виразного шелестіння карток, які хтось енергійно і, здавалося, нервово перегортав. У ту ж мить мені здалося, що в иншому кутку кімнати, на комоді, хтось зрушив карафу і, ніби наливаючи воду, дзенькнув нею об шклянку.

«Не вистачало ще тої чортівні! – подумав я роздратовано, вдаючи ніби нічого не чую і ні на що не звертаю уваги: – Не встану, буду терпіти, буду спати».

Сон закутав мене під нове шелестіння карток і подзенькування карафи об шклянку‚ з якої очевидно пили.

Вранці я прокинувся з першим сонячним променем. Зібравшись із думками, я перш за все кинувся до книги і подивився на номер сторінки. Замість цифри, як тепер пам’ятаю, 177-ої, розгорнутою була 219-та сторінка. Невидима рука, поки я спав, перегорнула рівно сорок сторінок, тобто двадцять одну картку… Двадцять один раз пальці привида торкалися книги!

Але ще більше я здивувався, коли підійшов до комода і глянув на карафку, яку господиня ще з вечора наповнила і поставила при мені: вона була порожня… Привид випив її до дна…

– От і судіть, – закінчив Заруцький, – як це все пояснити? Чудово пам’ятаю, що господиня поміняла воду і я вночі не торкався карафи. Хто ж чіпав книгу і випив воду?

Примари

Примари

– На початку 1860-х років, – розповідала одна пані з нашого товариства, – у Петербурзі померла моя старенька родичка, яка важко хворіла вже довший час. Сестра моєї родички, що жила на иншому кінці міста і вже зо два дні не бачила її, згадала про неї тоді‚ коли лягала спати. Вирішивши на ранок відвідати хвору сестру, загасила свічку і вже почала засинати. Коли раптом бачить при світлі жевріючої лямпади, що поверх ширми перед її ліжком виглядає голова її сестри.

Цю голову, це обличчя сестри моя родичка бачила настільки виразно, що тут-таки до неї й озвалася, дивуючись її пізньому візиту і знаючи, що вона важко хвора. Відповіді, проте, не почула, а голова за декілька секунд зникла… Вважаючи, що такий пізній і поспішний візит викликаний якоюсь надзвичайною подією в сім’ї хворої сестри, моя родичка схопилася з ліжка і вийшла за ширму, але ні там, ні в инших покоях нікого не було…

Пані, про яку я говорю, була жінка дуже врівноважена, зовсім не марновірна і відрізнялася хутше нестачею, ніж надлишком вразливости і уяви.

Після першого враження від таємного візиту хворої сестри вона намагалася пояснити собі цей випадок сном, припускаючи, що сестра їй примарилася під впливом тривожної думки про неї перед сном. Вона не розбудила нікого, знову лягла в ліжко і спокійно проспала решту ночі.