– Боже, заступи!

– То Ханенків, кажете, видів?

– Божився, на чім світ стоїть, що видів.

– Такі, що з тим, щез би, тримають, то вперед, ніж стануть на ворожбитів, кажуть, Христа дванайцятьма різками по лиці б’ють…

– Кара каренна!..

– А по смерті що?

– Та що? Бере душу той у болото з собою.

– А той, що з Богом держить руку?

– Тоті з книжок, з письма знають; з Божої ласки помагають людям; але як їх нечиста сила переможе, то смерть без часу!

– А душа що?

– Душа Божа; а як же би інакше? З Богом держить і Божий є.

– А град?

– Бурить градову хмару примовами.

– Як переможе нечисту силу, то град іде на ліси, а як заслабий, то, сохрань Господи, яка кара від граду! Лише роздрочить пусто.

– То тяжка річ з тим боротися…

– Що кому Бог призначив: так уже написано.

– А Василенків що? Мало не минувся.

– Були розумні та й трафили ще на мудріших.

– Він тесав з воріт зверха та й позабирав у сусідів молоко; тоті, бачусь, поїхали до паливоди, та й він їм уповів, аби стовпи другим кінцем закопали, а з воріт аби спідні тріски спалили.

– У Михайла палили, а він тої ночі мало не минувся. Шість неділь не вставав з постелі.