Однак швидко проти секти львівської виступили инші головні центри спиритичних наук, особливо ж Лондин. «Таж се обманство, – писав звідтам «любимець духів» Бастіон, – небощики ніколи не воплощаються в жиючу особу, лиш беруть із свого посередника дещо тіла і являються самостійно перед людьми». Довго Львів не хотів піддатися Лондинові, але вкінци секта львівська призналась до ошибки, попалила всі рочники свого «Zagrobowego Światła», і тепер розбита, немічна, вижидає вона нової організації, нового і більше надійного відродженя.
Спиритична робота найшла відгомін і між русинами. Дві на Руси широко звісні личности, неоджалованої пам’яти патріот наш Лев Трещаковський, і писатель о. Іван Наумович – оба вони потонули в фалях загробового моря. Трещаковський не був великим ученим, але був чоловік надмірно бистрого ума і винахідливий у патріотичних помислах. Спиритичні чудеса застали єго неприготованим до наукового одпору, – природний здоровий розум не вистарчав до пояснення деяких, доперва нині розсвітлених загадок, а наскрізь чесний характер навіть не допускав можливого обманьства.
От Наумович ні в чому не подобав на Трещаковського – то чоловік істинно учений, а при тім і в письмі і в слові і в ділі – у всім поет. Хто слідив уважно за літературною діяльністю от. Наумовича, замічав певно вже від першого єго виступу якусь поетичну, фантастичну натуру, що любуєсь в надприроднім, в чудесах і духах. Єго «згадки» з літ семинарских і перші повісті у віденському «Вістнику» вже згори ясно означили єго будучу діяльність. Нинішня нещаслива єго судьба єсть тілько результатом тої загадочної, справді фантастичної натури.
Послухаймо, як сам о. Наумович в «Науці» (число 1, з року 1878) описує перші свої проби з викликуванєм духів.
«Світлі і темні духи»
«Світлі і темні духи»
«Ніколи не забуду покійного отця Льва Трещаковського, бувшого давно приходником в Руднім коло Львова, а упокоївшогося недавно на другім своїм приході в місті Городку. Був то чоловік, як то кажуть, оригінал, по просту дивак, но при тому чесний чоловік, іскренний народолюбець, неутомимий діяч з перших днів відродження нашої Червоної Руси. Хто жив ві Львові, хто був свідком перших зав’язків нашої тодішньої «Головної Руської Ради», тому певно ніколи не вийде з пам’яти тая дуже оригінальна постава покійного отця Льва, з тим високим чолом, з тим дуже потяглим носом, маленькими глибоко в чолі схованими очима, з тими вузенькими чоловіколюбними устами, з тим цілим лицем глибокого мислителя; з тою неутомимою і нічим неустрашимою бесідою, коли звичайно на засіданнях тої ж Ради ставав перед селянами, і толкував їм: що то свобода, та до чого вона?