Вже й Очерет минули, а я все ще мріяв про гарне життя, і мені здавалося, що ще трохи – і світ зміниться і людські серця запалають безмежною любов’ю…

Дуже радісно зустрів мене Андрій. Чорноока Катруся знов обдарувала його двома гарненькими, як янголятами, дівчатками. Також близнюками. Андрій дуже тішився, і лисина його ще більше сяяла.

Був на хрестинах і о. Микола. Дуже зрадів, що мене бачить. О. Микола оповів, що Очерету вже й не пізнати. Тепер там господарює молодший син Петра і млин так само гарно працює, як це було за Власа. В Очереті вже більше не лякає.

Святослав Ольшенко-Вільха

Святослав Ольшенко-Вільха

1910 р., Тернопільщина – осінь 1944 р., Польща.

Справжнє прізвище – Святослав Мотала. Закінчив українську гімназію в Тернополі.

Учасник 2-го Великого Збору ОУН у Кракові, член референтури пропаганди Крайового Проводу ОУН, брав участь у підпільній боротьбі проти німців. У вересні 1939 р. перед приходом совєтів утік до Кракова.

З 1936 р. часто друкувався у журналах «Назустріч», «Дорога», «Малі друзі», «Рідна Земля», «Ілюстровані Вісті». Використовував також псевдоніми «Свем», «Єрем», ініціяли С. М. та ін. Видав у Кракові збірку поезій «Чужа весна» (1941) та збірку оповідань «Червона коршма» (1942). Написав поеми «Слово про смерть», «Слово про невідомого стрільця»; вірш «Ну, і що ж, що прийдеться умерти» став популярною піснею бійців УПА.

С. Моталу насильно мобілізували до Червоної армії, і він загинув у боях з німцями поблизу Кракова.

Фіолетова тінь

Фіолетова тінь

Сидів біля ліжка на низенькому ослінчику. Жадібно, з розпукою вдивлявся у винищене, схороване обличчя своєї Мрі… Запалі лиця з розквітлими рум’янцями цегляних відтінків, потягнені тонісінькою шкірою, крізь яку на скронях проглядали сині жилки, вражали чимось несамовитим. Заплющені очі тремтіли деколи під стемнілими повіками. Хоч на цих кілька хвилин покинув її той жахливий кашель… Вона спала…