Северин покрутився перед дзеркалом, поцмокав язиком, посвистів, порипів чобітьми, узяв гвинтівку на плече:

– Ну, одежинку здобули, а тепер візьмемо ще жінку! Топай вперед, чого соромишся? Чи свою мироносицю під батоги боїшся класти?

Він грубо схопив Олену за плече і штовхнув до дверей. Вона вдарилася лобом об одвірок, тихо застогнала. Потім підійшла до дітей, мовчазна, сувора, і, нагнувшись, поцілувала дівчинку в лобик, а Сергійка погладила по голівці, зняла фотографію Оксена, протерла рукавом і глянула на нього: він дивився на неї чорними очима з-під будьонівки і наче питав: «Тяжко тобі?» – «Тяжко, Оксеночку, дуже тяжко. Не знаю, чи й витримаю». – «А ти вір у наше щастя і витримаєш». – «Та вже зі всіх сил старатимуся. Кріпитимусь».

Вона вішає фото на гвіздочок і виходить із хати. Услід б'є дитячий крик, тягне з-під ніг землю. У хліві мукає корова, курчата біжать за нею аж до воріт, лізуть попід ноги.

За хвірткою Северина чекають останні братчики і, коли він виходить із двору, не пізнають його, такий він приодягнений та бравий.

– Пане староста! – клацає він закаблуками і підносить долоню до смушевої шапки. – Одна активістка вже приляпала на праведний суд.

Тадик зміряє її швидким поглядом і мовчки йде вперед, викидаючи перед собою трость із набалдашником. Зустрічають діда Інокешу. Він стоїть у сірячині, сильний і страшний. Бородища розпущена, грива сивого волосся кільцюється по спині, під кущуватими бровами хтось роздуває горна.

– Знайшлася ниточка від клубочка, та мірочка потім буде, – кричить він і своєю масивною фігурою заступає стежку. Від Гамалії пахне дубом і пізньою осінню.

– Хто це? – питає Тадик.

– Батько Оксена Гамалії.

– Он як! Треба і його захопити з собою.

– А що толку? Він у нас трохи теє… ніби як блекоти об'ївся. Молитви шепоче, церковні пісні співає.

– Треба мати на увазі і записати до церковного хору. Ану ж, діду, заспівайте що-небудь церковне, помоліться за нас. Ми йдемо вершити великий суд.

Дід підносить угору грушевий костур. Розкривши бородату пащу, реве з такою силою, що в його здоровенних грудях гуде, як у дзвоні:

– Пощезнете! Всі пощезнете, яко дим. Прилетить пташка і в голову клюне. Не скажете «ох», як посиплеться горох.

Олена розуміла натяки старого. Поліцаї стояли, вирячившись на старого. Тадик махнув рукою. Гошка відтурив старого із стежки, звільнивши шлях для старости. Інокеша не вґавав. Борода його і патли трусились, і страшно ревла горлянка:

– Відміряється і воздається! Як стадо овець, курдюками затрусите, паршивці! Ходили по болотах, а тепер на сухеньке вернулися? Пощезнете всі! Пощезнете, яко дим!