– Як же воно вийшло? – питає Тимко.

– Потом, – сміється Абдулаєв і пришвидшує крок. – Наши уже далеко отошли, шире шаг. Доганять нада.

У повітрі наростаючий свист снаряда.

– Ложись, – шепче Абдулаєв, і вони з Тимком падають у сніг. Їх обдає гарячими газами. Вгорі фуркотять уламки, один із них падає зовсім близько, і чути, як він шипить у снігу, вичахаючи.

– Наши стрелял, фрицов батареи искал, – пояснює Абдулаєв, вони знову біжать до лісу, який уже недалеко.

Під самим лісом їх наздогнало кілька мін: дві вибухнули далеко позаду, третя шарахнула в лісі. Вибух був гучний і тріскучий.

– Это фриц. Из Торопы бросал, – і Абдулаєв вилаявся по-своєму.

Потім, коли вони зайшли поміж дерев, він сказав:

– Ты хароший человек, смелый, а фрица не можешь брать. Нада его бить по башка, а не говорить «руки вверх». Я слышал вашу возню, прибегал, помог. Нада голову бить и тихо, спокойно. Понял?

Тимко кивнув головою і міцно зав’язав шворочки від шапки, щоб не так густо ішла кров.

Коли увійшли в розташування батальйону, досвідчений Абдулаєв відчув, що тут щось трапилося. Вартовий, незважаючи на те, що вони назвали пароль, не пропускав їх і весь час прислухався до вибухів.

– Почему не пускаешь? Пароль сказал, што нада?

– А може, ви німці?

– Какой немцы? Пустая твоя галава, – вилаявся Абдулаєв. Мимо пробігли санітари з носилками. Вартовий, глянувши на них, сказав Абдулаєву:

– Один взвод міною накрило.

Тимко не став чекати, пішов шукати санітарів. Вони скинули з нього шапку, вистригли навколо рани волосся і змазали йодом.

– Нічого страшного, – сказав один з них, – черепок цілий, – і навернув Тимкові на голові білу чалму. Шапка не налазила, і Тимко, засунувши її під халат, пішов розшукувати Марка.

В роті Тимка зустріли приязно.

– А, герой ночі! – обступили його бійці, але він не став з ними розмовляти. Його охопила якась тривога, і він шукав Марка.

– Це який же? – перепитували його. – 3 новеньких? Той, що стояв під деревом? Здається, його в другий взвод перевели.