VIII. Ще одна річка до Йордану • 170

Частина третя

І. Веселе місто, що живе безтурботно • 179

II. П'ятисентовий одеон • 192

III. Обертові двері • 201

IV. Небосяг • 232

V. Тягар Ніневії • 246

Частина перша

Частина перша

І. Перевіз пороном

І. Перевіз пороном

Три чайки кружляють над розбитими скриньками, помаранчовими шкоринками й гнилими головками капусти, то виглядають поміж розщеплених дощок. Зелені хвилі шумують під круглою провою порона, а він гальмує серед течії, тріщить, ковтає збурену воду й повагом прослизає в причал. Крутяться, брязкаючи ланцюгами, коливороти. Застава підноситься вгору, ноги переступають через промежінь, чоловіки й жінки протискаються крізь пропахлий гноєм дерев'яний тунель поронної пристані, штовхаючи та давлячи одне одного немов яблука, сипані жолобом у прес.

Доглядачка, далеко держачи від себе кошика немов би це був нічний горщик, одчинила двері до великої, сухої, теплої кімнати, з пофарбованими в зелене стінами де в насиченому духом спирту і йодоформу повітрі бриніло тоненьке жалібне скигління з інших кошиків, що були попід стінкою. Поставивши свого кошика долі, вона, зшиливши губи, заглянула до нього. На ваті неначе жмут гробаків, кволо ворушився народженець.

-----

На пороні грав на скрипці старий чоловік, вистукуючи такт носком потрісканого лякованого черевика. У нього було стягнуте зморшками в один кут мавп’яче обличчя. Бед Корпнінґ сидів на бильцях, спиною до річки, дивлячися на нього. Вітрець ворушив йому волосся навколо тугої смуги кашкета й сушив піт на скронях. Ноги йому були вкриті пухирями, втома оливом давила його, але коли порон рушив від берега, знімаючи на річці маленькі, зубчаті, лепетливі хвилі, він ураз відчув як щось гаряче й тремтливе розлилося йому по жилах.

— Слухайте, друже, чи від причалу далеко до міста? — спитав він у молодика в солом’яному брилі з блакитною у білі смужки краваткою, що стояв біля нього.