— Не поводьтеся з ним суворіше, ніж потрібно, бо він непоганий негр. Коли я добрався туди, де лежав хлопчина, то відразу ж побачив, що без чиєїсь допомоги кулі не вийму; а залишити хлопця і поїхати по допомогу також не можна було — йому дедалі гіршало, незабаром він уже себе не тямив, казав, що не підпустить мене до себе і вб’є мене, якщо я крейдою поставлю хреста на їхньому плоті — і всяку таку нісенітницю. Я сказав собі, що без чиєїсь допомоги не дам йому ради — і враз виповз звідкілясь оцей негр та й каже, що допоможе мені; він зробив усе, що треба, і то дуже вправно. Я, звісно, відразу догадався, що це отой утеклий негр, та що я мав робити! А мені ж довелося коло хворого решту дня та цілу ніч просидіти. Ото рахуба, скажу я вам: адже в місті на мене чекали два пацієнти з простудою, мені треба було їх провідати, проте я не насмілився й рухнутись, бо той негр міг чкурнути, і тоді пеню склали б на мене; а тут, як на гріх, жодний човен не підходив так близько, щоб я міг когось гукнути. Ну, й довелося мені на тому острові аж до нинішнього ранку стовбичити; я ніколи не бачив, щоб з негра була така сумлінна та дбайлива доглядальниця, а він же через те власною волею ризикував! Та ще й був до краю знесилений — по всьому було видно, що довелося йому тяжко працювати останнім часом. Цей негр привабив мене своєю добродушністю. Запевняю вас, джентльмени, що він вартий і тисячі доларів, та й обходитися з ним треба лагідніше. Я мав напохваті все, що треба, а хлопцеві було там не гірше, ніж удома, а може, навіть і краще, бо там дуже тихо; а проте я сидів, як на голках, прикутий до того плоту аж до нинішнього ранку; адже ж то не жарт — відповідав-бо я за обох! А на світанку, бачу, пропливають повз нас кілька чоловік човном і, на щастя, негр, що сидів біля солом’яника, на той час заснув і голову схилив між коліна. Я мовчки подав їм знак, і вони підкралися до нього, схопили й зв’язали, перш ніж він утямив, що воно й до чого, тож ми не мали з ним ніякого клопоту. А хлопець також спав, хоч і кидався вві сні; ну, ми пообмотували весла ганчір’ям, причепили пліт до човна і рушили тихенько до нашого берега, а негр за весь час не ворухнувся й не мовив жодного слова. Він не лихий негр, джентльмени, я певен.
Хтось відгукнувся на те:
— З того видно, що й справді поводився він добре.
Тоді й решта трохи заспокоїлись, і я був дуже вдячний старому лікареві, що він заступився за Джіма, а ще я був радий, що й лікар думає про Джіма так, як я: коли я вперше зустрівся з Джімом, то відразу відчув, що в нього щире серце і людина він добряча. Всі погодились, що поводився він дуже добре і заслужив, щоб на це звернули увагу й чимось його нагородили. І всі до одного щиро обіцяли більше його не сварити.