Кондрате Татарішвілі (Уіараго) Мамелюк

Кондрате Татарішвілі (Уіараго)

Мамелюк

Останній зойк душі не перекладається

Останній зойк душі не перекладається

Давно збирався перекласти повість відомого грузинсь­кого письменника Кондрате Татарішвілі «Мамелюк», бо вважав це своїм несплаченим літературним і людським боргом. І не лише тому, що твір є шедевром грузинської белетристики. Шедеврів грузинська проза, слава Богу, має чимало, але «Мамелюк» серед них посідає для мене особливе місце. І ось чому: я — односелець його автора. Колись будинки майбутнього письменника і мого прадіда Соломона Чіхладзе стояли поруч. Вони були однолітками, народилися 1872 року в Самегрело, Західній Грузії, разом зростали і вчилися в Сенакській бурсі і Тбіліській духовній семінарії. Втім, Татарішвілі — прізвище не мегрельське, не західногрузинське, а кахетинське, східногрузинське. Вважається, що першим представником цього роду в Самегрело був дід письменника Маркоз, якого він так трепетно змалював в образі священика Маркоза Дабадзе в повісті «Мамелюк». Маркоз приїхав у володіння князів Дадіані разом з весільним почетом останньої цариці Самегрело Катерини Чавчавадзе і залишився там назавжди. Його маленький онук Кондрате став хрещеником цієї коронованої особи, яку кохав сам великий Ніколоз Бараташвілі.

Село Дзвелі Абастумані, де вкоренилися Маркоз Татарішвілі та його нащадки, було літньою резиденцію володарів Самегрело князів Дадіані, останній з яких — Андрій, генерал російської армії, котрий був ще й знаменитим шахістом свого часу, жив і служив у Києві (навіть десь читав, що він в одному з київських кафе грав у шахи з самим Михайлом Старицьким). Увійшла столиця України і в життя Кондрате Татарішвілі, який з метою поглиблення знань вирушив навчатися до Київської духовної семінарії. Тут він і одружився з українкою Ганнусею і після закінчення навчання 1894 року повернувся на батьківщину.

Невдовзі молодий священик під псевдонімом Уіараго (Беззбройний) опублікував перші свої літературні твори. Десять років носив рясу, служив в одній із тбіліських церков, але 1906 року за підтримку вимоги щодо відновлення автокефалії грузинської православної церкви російським синодом був позбавлений духовного сану. Не витримавши постійного тиску і жорсткого переслідування, Уіараго 1912 року був змушений надовго покинути батьківщину й емігрувати до Бельгії. На геологічному відділенні природознавчого факультету Брюсельського університету він здобув диплом доктора геології і після встановлення радянської влади в Грузії невдовзі повернувся додому.