Уіараго вустами своїх героїв разом з царем Соломоном славословить і другого грузинського царя Іраклія II, якого через невеличкий зріст народ з любов’ю прозвав «Маленький кахетинець». Вони обидва боролися проти внутрішніх і зовнішніх ворогів, переслідували жадібних князів та їхніх посіпак, які сприяли їм у викраданні й продажі людей.

Та епоха була важка: роздрібненій і знесиленій Грузії не вдавалося одними царськими заборонами подолати страшне соціальне зло, яким майже до кінця XVIII століття залишалася работоргівля. Вона знекровлювала країну, болем і розпачем вривалася в тисячі згорьованих родин, винищувала генофонд нації, вбивала її майбутнє.

Про все це талановито і з великою професійною майстерністю розповідає Уіараго в своїй повісті «Мамелюк», яка була написана 1907 року, а надрукована в другому числі часопису «Грдемлі» («Наковальня») 1912 року. Вона одразу привернула увагу справді індивідуальною манерою письма, яскравим реалізмом, емоційним тлом, патріотичним спрямуванням.

Твір умовно ділиться на кілька основних частин: експозиція — праця мегрельських селян на кукурудзяній ниві; природа краю; обід з колишнім вихованцем старого Тагуйї з дворянином Мурзаканом і роздуми над страшним лихом Західної Грузії — работоргівлею. Зав’язка — викрадання Хвичі, погоня, горе родини. Розвиток дії — священик Маркоз Дабадзе, врятування ним Хвичі, вбивство Маркоза, друге викрадання хлопчика, траспортування невільників з Поті до Стамбула. Кульмінація — перетворення Хвичи в уславленого мамелюка Махмуд-бея. Розв’язка — битва мамелюків проти наполеонівської армії біля єгипетських пірамід. Загибель Хвичі-Махмуда.

Хоча письменник не мав змоги відвідати Єгипет, він, спираючись на відповідну літературу, досить переконливо змальовує мусульманський світ, ментальний лад, як сказали б сьогодні. Про це свідчать сцени на кораблі, гра в нарди, діалоги купців, картинки зі стамбульського торжища рабів. Не кажу вже про колоритне відтворення ним природи, побуту, соціальної і політичної ситуації в Західній Грузії другої половини XVIII століття.

Хвича — узагальнений образ грузинського юнака, одного з тих, хто, волею злої долі ставши мамелюком, улюбленцем безрідних, але відчайдушних вояків, досяг великих успіхів у військовій ієрархії тогочасного Єгипту. Персонаж хоча й вигаданий, однак у тодішньому житті він мав чимало прототипів, біографії яких відомі й які підтверджують історичну і художню правду повісті Уіараго.

Мамелюк або мамлюк (існують дві форми цього слова, але в перекладі обрано першу, бо саме її вживає автор) арабською означає «білий раб». Ще з XII століття в Єгипті почалося формування військових загонів, які складалися з числа полонених кавказців не мусульманського походження. Згодом вони перетворилися в цілу соціальну категорію, ставши потужною феодальною кастою і захопивши всю владу в країні.