– Антошка! – і я потираю руки. – Альянс?

Антошка:

– Альянс!

…А Пульхерія Іванівна завідує в мене редвидатом. Це славетна людина. Коли я приймав посаду, мені стільки про неї наговорили, що я й справді думав її викинути з установи. Але тепер я бачу, що це була робота злих язиків. І справді – Пульхерія Іванівна така прекрасна женщина: у неї таке прекрасне волосся – золотом, що я прямо дивуюсь. І потім вона така енергійна, така розбитна.

– Пульхеріє Іванівно! – питаю я. – Ви заключили договір із професором Чам?

– Як же! Давно заключила. Він такий хороший чоловік; у нього таке, знаєте, велике горе: вчора фокстер'єр здох, і потім він такі прекрасні роботи пише… Я гадаю, що йому треба дати найвищу ставку.

О, Пульхерія Іванівна не проморгне. Це я добре знаю. Вона не підірве авторитету нашого видавництва. Вона викине на ринок, так би мовити, сливки наукової мислі.

– Обов'язково! Обов'язково! – кажу я. – Найвищу ставку. І, щоб завжди бути в курсі справ, виймаю з бокової кишені порожній блокнот і беру олівець.

– Дозвольте, Пульхеріє Іванівно, записати ці прекрасні роботи, які незабаром випустить наше видавництво.

Вона:

– Ах, Миколо Григоровичу, я й забула… От пам'ять… Я зараз принесу їх.

– Що ви! Що ви, Пульхеріє Іванівно! Не турбуйтесь. Дозвольте тоді мені просто написати: в якому це буде відділі?

Вона:

– Відділі?.. Ах, боже мій… от пам'ять… Це ж відомий професор Чам… по… по… неврогеології, здається. Професор Чам. Професор Чам.

Ніч.

Весна.

Міст.

Марія.

Гримить повінь. І тікають мутні води в невідому дадь.

– Nicolas! Про що ти думаєш? Милий мій!.. Ти думаєш про осінь? Невже ти думаєш про осінь? Милий мій! Похили свою голову на моє плече, розкажи мені голубу поему.