– Ти не поїдеш зі мною? – нарешті в розпуці скрикнула вона.

– Не поїду!

Я сказала рішуче. Тоді вона замахнулась і хотіла вдарити мене в обличчя. Але я вчасно схопила її за руку й одвела вдар. Я її так міцно схопила, що вона мусіла стати на коліна. Я й сама не знала, що я така сильна жінка. Журналістка раптом заплакала. Тоді я поцілувала її в голову[236] і посадила її в трамвай. Вона поїхала, а я пішла додому.

Додому я йшла переулками, не поспішаючи. Легенька тривога раз у раз примушувала мене здригатись. На площі Повстання я зупинилася біля шоколадного кіоска й купила плитку міньйону.

Я прийшла за півтори години й сіла за стіл. Пам'ятаю, до мого вікна підійшла товаришка Уляна й спитала, чи не хочу я посидіти в альтанці. Мені не хотілось виходити з кімнати – і я сказала:

– Чи не холоднувато надворі?

– Що ви? – сказала товаришка.

Я не знала, що їй говорити, й мусіла вийти до альтанки. Ми сіли на стілець і почали розмовляти. З півгодини ми перекидалися якимись незначними фразами, а потім між нами виникла така розмова:

– Ви вірите в судьбу? – спитала товаришка Уляна.

– Як би сказати вам… очевидно, не вірю.

– Знаєте, – сказала вона, – теоретично, коли так можна висловитись, я теж не вірю. Власне, я і не маю права вірити (вона, очевидно, натякала на приналежність свою до партії), але от на практиці якось інакше виходить.

– Чи не думаєте ви, – сказала я, – що ідеалістичні теорії мають рацію існувати?

Товаришка Уляна замахала руками.

– Що ви! Як може прийти мені така мисль, – перелякано сказала вона. – Я думаю тільки, що в світі завжди варіюються два світогляди. Але коли ідеалізм має багато недоговоренности, то я думаю, що й матеріалізм не без слабих боків.

– Іншими словами – вас не задовольняє ваша партія?

Товаришка Уляна знову замахала руками.

– Нічого подібного! Мені хочеться внести деякі ясності в свій світогляд. Я, знаєте, – казала вона далі,– раніш ніколи не задумувалась над цими питаннями, а тепер вони мене страшенно тривожать.

– Без причини нічого не буває,– резонерствувала я. – Очевидно, і в вашій тривозі єсть якась причина.

– От! – раптом підхопила товаришка Уляна. – Ви цілком справедливо кажете. Я, знаєте, почуваю якусь небезпеку. Я певна, що зі мною трапиться якесь нещастя.

Вона зробила не зовсім логічний висновок, але я на це не звернула уваги й стала її заспокоювати. Тоді вона відстоювала свою думку й ніяк не могла заспокоїтись.