– Серце!.. Що мені серце, коли справа йде про інтереси пролетаріату? Я не люблю похвалятись своєю самовідданістю, я не вискакую на партзібраннях та в газетках з красивими словами… Але дозволь мені хоч дома одвести душу і вилити те, що накипіло… Ти думаєш, мені мало накипіло?.. Ого!

Тут Іван Іванович почуває, що йому серце все-таки зрадило: він сідає на канапу і просить води.

– Ах, Боже мій! – кидає схвильованим голосом Марфа Галактіонівна і біжить до графина. – Ти знову розтривожив себе!.. Чи не послати за лікарем?.. Знову прокляті дискусійщики!

– Не треба, голубонько! Не треба!.. – і Іван Іванович заплющує очі.– Я вже сам не радий, що маю такий палкий характер і таку більшовицьковитриману натуру. Але що робити: не можу я спокійно реагувати на партійне виродження.

Потім мій симпатичний герой іде до свого кабінету. Товаришка Галакта підходить до вікна і дивиться на свою зміну: на синка й на доньку, що в цей мент проходять повз клумби.

– Vous aimez les fleur, мадмуазель Люсі? – питає Марфа Галактіонівна.

– Сотmtnt donc, madame! – каже мадмуазель Люсі. Тоді хтось стукає в двері, і в кімнату йде Методій Кирилович – колега Івана Івановича. Методій Кирилович, як мишка: очі бігають, руки бігають і вся істота бігає. Товаришка Галакта каже, що їй Методій Кирилович подобається особливо своїми хитренько підкинутими бровами та розумною головою.

– Тихше, – говорить Марфа Галактіонівна. – Жан зараз страшенно розтривожив себе і треба дати йому відпочинок. Хай ще полежить в кабінеті.

Методій Кирилович цілує руку хазяйці і інформує, що він забіг на кілька хвилин. Потім вони сідають на канапу і ведуть розмови на тему полового питання.

– Нічого не зробиш! – заплющивши очі, кидає Марфа Галактіонівна і зідхає. – Для народу ми вже, по суті, так би мовити, в принципі, розв'язали цю прокляту проблему, і в цьому сенсі буржуазна наука мусить капітулювати перед марксизмом. Але, знаєте, єсть ще такі виключні індивідуальності, що для них полове питання й досі являється загадкою.

– Ви, звичайно, маєте себе на увазі? – мило посміхається своєю хитренькою бровою Методій Кирилович і зовсім не нарочито, а випадково, майже позасвідоме, кладе свою руку на безумовно привабливий таз своєї співбесідниці.

– Я не люблю брехати! – знову зідхає Марфа Галактіонівна. – І скажу я одверто, без всяких міщанських забобонів: іноді мені так хочеться ласкати чужого мужчину, що ви й не в'являєте!

Методій Кирилович дивиться на двері кабінету і, ближче підсунувшись то товаришки Галакти, уже гладить її безумовно привабливе коліно.