Мій герой витер з лоба вищезгаданий піт і, не маючи з ким поділитися своїми думками, раптом відчув у собі приплив ніжности й велике бажання поговорити зі своєю куховаркою.

– Посуд миєте, Явдошко? – ніжним, ласкавим, мало не соцвиховським голосом сказав Іван Іванович і зупинився на порозі кухні.– Ну, як воно – не важко вам жити у нас?

– Чого там важко! – відповіла, як і завжди, трохи холоднувато[373] куховарка. – Чого там важко, ми вже звикли, барин!

Іншого разу мій, зрідка трохи глуховатий, герой, можливо, і не звернув би уваги на це обурливе «барин». Товаришка Галакта навіть думала, що це в порядку речей: мовляв, нічого тут особливого нема, коли куховарка називає Жана «барином» – по-перше, ніхто того не чує і, значить, нема тут ніякої компромітації, а по-друге – товаришка Галакта ніколи не посміє позбавити Явдоху волі слова[374]. Але на цей раз Іван Іванович мало не підскочив.

– Який я вам барин, Явдошко! – скрикнув він у жахливій розпуці! – Хіба я вам барин? – Іван Іванович мило усміхнувся і, розвівши руками, пояснив:

– Товариш! Так! Товариш!

Явдоха здивовано подивилась на хазяїна.

– Хай буде й по-вашому! – знизала вона плечима і, знизавши плечима, взялася за цеберку з помиями.

Але тут з Іваном Івановичем трапилось щось небуденне. Підскочивши з незвичайною для нього легкістю до куховарки, він делікатно відштовхнув її від цеберки з помиями.

– Так, так Явдошко! – промовив Іван Іванович тремтячим голосом. – Я вам не барин, я… я вам справжній друг і товариш. Я вам – ви ж пам'ятаєте? – Я вам завжди говорив, щоб ви називали мене товаришем![375]. Завжди говорив, Явдошко. І тепер говорю! Да!..

Іван Іванович знову витер піт зі свого чола й несподівано скрикнув:

– Дозвольте, – скрикнув він, – я винесу цеберку з помиями! Ця остання пропозиція вискочила з уст хазяїна якось зовсім без всякої потреби. Але вискочивши, вона вже не могла повернутися в ті ж таки уста і саме так, наче її й не було[376]. Іван Іванович захвилювався тим хвилюванням, коли почуваєш себе героєм, а здивована Явдоха рішуче не хотіла йому віддати цеберки. Почалась боротьба. І невідомо чим би вона скінчилась, коли б в цей момент не відчинилися двері і в дверях не зупинилась Марфа Галактіонівна.

– Жане! В чому справа? – грізно сказала Марфа Галактіонівна, побачивши боротьбу. – Що це значить?

Товаришка Галакта зрозуміла, звичайно, цю сценку, як залицяння мойого героя до куховарки, і тому, не довго думаючи, вона тут же скрикнула.

– Геть! – скрикнула вона, звертаючись до Явдохи. – Щоб твоя нога більш тут не була. Геть! Геть!