Церква — стіни, алебастровий вівтар із дорогоцінними келихами й патенами[51], золота тканина й високий срібний табернакль[52] — справді король вівтарів у цій церкві, хоча гільдії запропонували фінансувати для свого патрона під тим самим священним дахом престол — усе було освячено й покроплено, першу ж месу відслужив вікарій з Кельну. З міста і навколишніх хуторів збігалися юрби людей, церква не могла вмістити натовпу, люди частково усілися на цвинтарі; матері годували дітей на могильних плитах, тут і там молодь навіть дозволяла собі блазнівські витівки, але каноніки, що змішалися з натовпом, того дня лише м'яко лаяли за провини. На його подив, Мельхіор отримав місце в церкві в середньому нефі під хорами, поруч з Хеннекіном, цеховими майстрами, вітражниками та скульпторами. Хеннекін був більш блідим, ніж зазвичай; посеред меси, коли проміння сонця в сяйві свічок, коштовностей і барв закружляло стрункими гостроверхими нефами, в радісному звучанні голосів і органних труб, на очах всього приходу будівничий розридався.

Церковні святкування тривали два дні, місто було повне жебраків, мандрівників, виривателів зубів, ведмежатників і дресирувальників мавп. Навіть дикого чоловіка з Татарії показали, вкритого довгим волоссям з ніг до голови; за півгроша вам дозволяли скубнути дещо його шерсті, звісно, ​​ризикуючи тим, що дикун підскочить і покусає вас. Тетьє Роен в ці дні постійно був напідпитку. Мельхіор же сидів здебільшого вдома, йому набрид галас натовпу.

Хеннекін попрощався з містом; переїхав до одного місця в окрузі Хенне, щоб відновити там дзвіницю. Його остання розмова з Мельхіором була про Вавилонську вежу. Хеннекін стверджував, що всі стародавні будівлі країн Сходу мали форму піраміди, молитви цих людей були звернені до сонця, місяця і зірок, до яких вони піднімалися у своїх храмах. Він узяв папір і олівець і намалював пару загострених, фантастичних структур, як він думав, вони могли б виглядати саме так. Мельхіору шкода було, що він раніше не проконсультувався з будівничим, тоді він міг би навіть подарувати йому зображення Вавилонської вежі на прощання. Але тепер йому довелося задовільнитися тим, що подарував йому одну з намальованих Прислів’їв як пам'яткою, з якою Хеннекін, аж задерев'янілий від емоцій, і пішов.

Тієї весни Мельхіор через купців з Рейнського краю отримав листа від своїх дядьків із Клеве, написаного ризничим за їхнім наказом. Вони повідомили, що його мати вже дуже стара, хвора і потребує допомоги, тому, як тільки він отримає цього листа, повинен відразу ж вибиратися в дорогу, тому що стара бажає побачити свого сина ще раз. Лист був написаний у березні, зараз був кінець травня. Мельхіор сидів з листом у руках і вперше за довгий час задумався про матір. Стара, хвора, потребує допомоги... Скільки років було йому самому...?