Все ж, мабуть, найбільшим парадоксом рекламного ролика Toyota є те, що в ньому як вихід із цифрової в’язниці рекламують сучасне авто, набите купою електроніки. Старий автомобіль на механічній коробці передач з гіршими характеристиками подарував би нам більш автентичний досвід кермування за значно нижчу ціну. Як і робота за монітором комп’ютера, їздити сучасним автомобілем – це життя в електронній бульбашці. Якщо ви спробуєте сильно крутнути кермо на великій швидкості, сучасний автомобіль просто проігнорує цей вибрик – це не дозволить нам помилитися і злетіти з дороги. Таким чином водії перестають вчитися на своїх помилках. Усі допоміжні системи роблять життя безпечнішим, проте погіршують наші навички водіння.
Але якщо технології віддаляють нас від автентичного, то що можна сказати про «науку» та «техніку» минулого? Хіба поширені тоді уявлення про драконів, привидів і богів не були таким самим ефективним буфером, який повинен був захищати людей від жорстокої реальності, і хіба не свідчать вони про людську схильність ідеалізувати світ відповідно до власних потреб? Однак нинішні хірургічні процедури, як правило, є більш гігієнічними та безпечними за маніпуляції з тілом давніх часів. Узяти лише такі популярні раніше експерименти з тілом, як подовження шиї чи трепанацію черепа – метод свердлити отвір у черепі, щоб отримати доступ до мозку для подальшого хірургічного втручання.
Важко уявити собі, що ми в змозі вмить відмовитися від прагнення автентичного способу життя та пошуку автентичних товарів. Ймовірно, ми й далі остерігатимемося блефу, обману та імітацій. Якщо вірити еволюційним психологам, то такі тенденції можуть бути вродженими. Маркетологи навчилися працювати з нашим вбудованим детектором брехні, і коли вони представляють свої товари більш автентичними, ніж у конкурентів, це ефективна форма маніпуляції почуттями нагадує заманювання дітей морозивом. Культура також повинна взяти на себе певну частину відповідальності: дорослішаючи, ми стикаємось із традиціями в мистецтві, праві та релігії, які твердять нам, що копія завжди не краща за оригінал, а матеріали та форми бувають більше та менше природними та цінними за інші.
Ми постійно намагаємось зрозуміти, наскільки правдивими є сигнали, і маємо бажання покарати тих, хто обманює. Так само, як горобці підозріло ставляться до тих, в кого на грудях великі плями, а купці минулого брали на зуб золоті монети, щоб перевірити матеріал. Але цінність сигналів сьогодні не вимірюється добрими генами чи дорогоцінними металами – все частіше вона залежить від культурних кодів, сформованих самими людьми – незалежно від того, виявляються вони у годинниках, меблях, звичках проводити дозвілля, пластиці носа чи в автомобілях. Чим складніше оцінити статус та цінність, тим менше ми можемо довіряти своїм відчуттям того, що є справжнім, а що фальшивим. Але це не означає, що ми перестаємо шукати копії. Навпаки, складається враження, що ми як ніколи готові платити за те, що