— У тебе погіршився апетит, — зауважив Метью, тихо, мов той кіт, прослизнувши до кімнати. Наливши собі вина, він випив його залпом, а потім знову наповнив келих.

— І твій також погіршився, — відказала я. — Ти нерегулярно харчуєшся. — Гелоуглас та Хенкок неодноразово запрошували його на своє нічне полювання, але Метью завжди відмовлявся.

— Я не бажаю про це говорити. Краще розкажи мені, як ти провела свій день. «Допоможи мені забути бачене». Ці несказані слова Метью тихим шепотом рознеслися кімнатою.

— Ми ходили скуплятися. Я забрала книгу, яку ти замовив Ричарду Філду, і заодно познайомилася з його дружиною Жаклін.

— А-а-а, — посміхнувся Метью, і в куточках його рота поменшало напруження. — Нова пані Філд. Вона пережила свого першого чоловіка і зараз крутить своїм новим чоловіком, як циган сонцем. До кінця наступного тижня ви станете подругами нерозлийвода. А ти Шекспіра бачила? Він якраз зупинився у Філдів.

— Ні, — відповіла я, прикінчуючи вже другу булочку. — Я ходила до собору. — Метью напружився і злегка подався вперед. — Зі мною був П’єр, — похапцем додала я, кладучи залишки булочки на стіл. — До того ж, там мені трапився Джордж.

— Він, напевне, тинявся біля «Голови Єпископа», сподіваючись, що туди прийде Вільям Понсонбі і скаже йому щось приємне. — Метью засміявся — і знову заспокоївся, розслаблено опустивши плечі.

— Я так і не добралася до «Голови Єпископа», — зізналася я. — Джордж стояв у натовпі біля хреста Павла, слухав проповідь.

— Натовпи, що збираються послухати проповідників, часто бувають непередбачуваними у своїй поведінці, — спокійно зауважив Метью. — Кому-кому, а П’єру слід було про це не забувати і не дозволяти тобі там вештатися. — Раптом, мов за помахом чарівної палички, з’явився П’єр.

— Ми там не затрималися. Джордж повів мене до свого аптекаря, де я купила кілька нових книжок та деякі товари: сургуч, мило та червоне чорнило.

— Аптекар Джорджа мешкає в районі Кріплгейт, — стурбовано мовив Метью. І мовчки поглянув на П’єра. — Коли лондонці заявляють про скоєння злочину, шериф іде туди і, не довго думаючи, затримує кожного, хто байдикує або має підозрілу зовнішність.

— Якщо шериф зосередив свою увагу саме на Кріплгейті, то чому ж так багато створінь біля Барбіканського хреста і так мало тут, у районі Блекфраєрс?

Питання застукало Метью зненацька.

Блекфраєрс був колись християнською освяченою землею, і тому демони, відьми та вампіри давно взяли собі за звичку селитися деінде й так і залишилися вірними цій звичці. А Барбіканський хрест установили на тому місці, де кілька сторіч тому було гебрейське кладовище. Після того як гебреїв вигнали з Англії, міська влада зробила неосвячене кладовище останнім притулком кримінальників, зрадників та осіб, відлучених від церкви. Звичайні люди вважали, що в цьому місці водиться нечисть, і тому всіляко уникали його.