— Діано. — Одним подихом і поглядом відчувши мою тривогу й смуток, він швидко зірвав через голову сорочку і, переступивши через свої зняті чоботи, підійшов до мене в одних лляних трусах. На його плечах грали відблиски вогню в каміні, і один із його численних шрамів — довгий та глибокий над ключицею — то щезав з виду, то знову появлявся.

— Тебе поранили? — насилу виштовхнула я зі свого стиснутого спазмом горла, прикипівши поглядом до одежі, що вже палала у каміні. Метью прослідкував за моїм поглядом і стиха вилаявся.

— То не моя кров. — Те, що то була не його кров, мене мало заспокоїло. — Королева наказала мені бути присутнім на… на допиті одного в’язня. — Його швидкоплинне вагання вказало на те, що він хотів уникнути слова «тортури». — Зараз я помиюся, а потім ми разом повечеряємо. — Його слова звучали лагідно, але сам він мав стомлений і злий вигляд. І явно остерігався торкатися мене.

— Ти був у підземеллі. — Про це однозначно свідчив характерний запах.

— Я був у Тауері.

— А той в’язень — він помер?

— Так. — Метью провів рукою по обличчю. — Я сподівався прибути достатньо рано, щоб цього разу мати змогу зупинити це, але не встиг, бо хибно розрахував час припливу й відпливу. І тільки й зміг, що наполіг на тому, аби якомога швидше припинити страждання нещасного.

Метью вже не раз доводилося бачити, як помирають люди. Сьогодні він міг би залишитися вдома і не клопотатися іще однією душею, що загинула в Тауері. Нижча істота могла б, але не Метью. Я простягнула руку, щоб доторкнутися до нього, але він відступив назад.

— Королева шкуру накаже з мене здерти, якщо дізнається, що той чоловік помер, так і не розкривши своїх таємниць, але мені вже все одно. Як і більшість звичайних людей, Єлизавета легко закриває очі на все, якщо це їй вигідно.

— Ким був цей чоловік?

— Відьмаком, — невимушеним тоном відповів Метью. — Його сусіди донесли на нього через те, що він мав ляльку з рудим волоссям. Вони злякалися, подумавши, що та лялька уособлює королеву. А королева злякалася, що поведінка шотландських відьом — Агнеси Семпсон та Джона Фіана — спонукала англійських відьом діяти проти неї. Не треба, Діано, — Метью жестом наказав мені залишатися на місці, коли я знову ступила крок уперед, щоб заспокоїти його. — Тобі не можна підходити ближче до Тауера і до того, що там коїться. Іди до вітальні. Я невдовзі до тебе прийду.

Мені було важко залишати його на самоті, але все, що я могла зробити в цей момент, це виконати його прохання. Вино, хліб та сир, виставлені на стіл, апетиту в мене не викликали, натомість я взяла одну з булочок, куплених вранці, і поволі ум’яла її, залишивши тільки крихти.