— Вибачте, пані, — заклопотано пробурмотів Чендлер, проходячи повз мене. Зацікавившись, я стала спостерігати, як він зняв мишу з мотушки, поклав її на робочий стіл і чіткими й точними рухами відрізав їй вуха.

— А навіщо потрібні мишачі вуха? — поцікавилася я в Джорджа.

— Розтерті в порошок мишачі вуха є ефективним засобом від бородавок, — абсолютно серйозно пояснив він, поки Чендлер товк вуха у ступці.

Відчувши велике полегшення від того, що скарг на здоров’я у мене немає, я перемістилася до сови, що охороняла відділ письмового приладдя, і знайшла там чорнильницю з червоним чорнилом, глибоку й розкішно оздоблену.

«Вашому охоронцю-вампіру не сподобається, що він змушений буде нести додому цю пляшку, пані. Бо чорнило в ній зроблене з яструбиної крові і використовується для написання наших любовних заклинань».

Ага, значить, Чендлер має здатність беззвучно розмовляти. Я поставила чорнильницю на місце і взяла натомість якусь потріпану брошуру. Ілюстрації на перших сторінках показували вовка, що нападав на маленьку дитину, а також чоловіка, якого піддали страшним тортурам, а потім стратили. Це нагадало мені малоформатні ілюстровані газетки біля касових апаратів у сучасних бакалійних магазинах. Коли я перегорнула сторінку, я отетеріло прочитала про такого собі Петера Штуббе, який з’являвся у вигляді вовка і харчувався кров’ю чоловіків, жінок та дітей, аж поки ті не помирали. Значить, публіку цікавили не лише шотландські відьми. Її цікавили також і вампіри.

Мої очі забігали по сторінці. І я з полегшенням довідалася, що той Петер Штуббе жив у далекій Німеччині. Та моя тривога повернулася знову, коли далі я дізналася, що дядько однієї з його жертв був власником пивоварні, розташованої між нашим будинком та замком Бейнардс. У мене аж кров похолола через моторошні деталі описаних убивств, а також через ті екстраординарні заходи, до яких вдавалися люди, щоб виявляти і знищувати створіння, що жили поміж них. У цій брошурі Петер Штуббе був зображений відьмаком, а його химерна поведінка пояснювалася угодою, яку він уклав із дияволом і яка давала йому можливість змінювати форму, щоб задовольняти свою неприродну жагу крові. Але, скоріш за все, той чоловік був вампіром. Я підсунула ту брошуру під одну зі своїх книжок і рушила до прилавка.

— Господині Ройдон потрібні деякі товари, — пояснив Джордж аптекарю, коли я наблизилася.

При згадці мого імені Чендлер швидко постарався «вимкнути» свої думки.

— Так, — повільно проказала я. — Мені потрібне червоне чорнило, якщо ви його маєте. І яке-небудь ароматизоване банне мило.