— Тоді й Енні буде навчатися, — сказала я, підбадьорливо кивнувши дівчинці. Вона сором’язливо намагалася триматися в затінку, зі своїм блідим обличчям та сріблясто-русявим волоссям скидаючись на примару. Що ж, освіта додасть їй упевненості в собі. Після того як вона торгувалася з мсьє де Лоном за сургуч, в її ході з’явилися жвавість і певний ритм.

— У майбутньому вона буде вам вдячна за це, — сказала Мері з серйозним виглядом. — Ми, жінки, не маємо нічого, окрім того, що знаходиться у нас між вухами, тобто голови. Спочатку нашу честь береже батько, а потім — чоловік. Ми присвячуємо себе своїм родинам. Щойно ми поділимося своїми думками з кимось іншим, викладемо щось на папері чи просто нитку в голку вшилимо — все, що ми робимо й виробляємо, належить комусь іншому. Якщо Енні матиме власні слова та ідеї, то завжди матиме те, що належатиме лише їй одній.

— Вам би чоловіком бути, Мері, — зауважила я, похитавши головою. Графиня Пемброкська могла заткнути за пояс кого завгодно, незалежно від статі.

— Якби я була чоловіком, то мала б власний маєток або служила при дворі, як Генрі, або ж займалася державними справами, як Метью. Натомість я проводжу свій час у лабораторії разом із вами. Якщо зважити всі «за» і «проти», то я гадаю, що ми, жінки, краще влаштовані — навіть якщо нас сьогодні вивищують на п’єдестал, а завтра не помічають, плутаючи з шафою чи комодом. — Круглі очі Мері весело заіскрилися.

Я засміялася.

— Можливо, ви маєте рацію.

— Якби ви коли-небудь побували при дворі, то у вас не лишилося б жодного сумніву щодо моєї правоти. Ходімо, — сказала Мері, повертаючись до свого експерименту. — Почекаймо, допоки первісна матерія нагріється. Якщо ми все зробили правильно, то з часом отримаємо філософський камінь. А тепер ретельно перевірмо наступні кроки процесу, щоб наш експеримент удався.

Я завжди губилася в часі, коли сиділа, обклавшись алхімічними працями. От і зараз я теж підняла здивований погляд, коли до лабораторії увійшли Метью та Генрі. Ми з Мері якраз жваво обговорювали ілюстрації в збірці алхімічний текстів, відомих під назвою Pretiosa Margarita Novella — «Нова Дорогоцінна Перлина». Невже й справді вже вечір?

— Не може бути! Іще рано, іще не час іти! — запротестувала я. — Тут ось у Мері такий манускрипт цікавий…

— Метью знає цю книгу, бо мені подарував її його брат. Але тепер, коли у Метью така начитана дружина, він може пожалкувати, що так зробив, — зауважила Мері й розсміялася. — У кімнаті на мансарді вас чекають закуски. Я сподівалася сьогодні побачити вас обох. — При цих словах Генрі змовницьки підморгнув Мері.