— Тобі подобається? — спитав Генрі.

— Дуже, — відповіла я, не в змозі відірвати очей від мого нового скарбу.

— Ісак досить… досить сміливий у побудові композиції, аніж його наставник, але коли я сказала йому, що це має бути весільний подарунок, то він переконав мене, що такий медальйон завжди залишатиметься великою таємницею дружини і міститиме портрет приватної особи, а не публічної, — зауважила Мері, зазираючи мені через плече. — Це хороший портрет, але мені хотілося б побажати маестро Гільярду, щоб він краще навчився передавати підборіддя людини.

— Подарунок просто чудовий, і я завжди його зберігатиму, як великий скарб.

— А це — для тебе, — мовив Генрі, передаючи Метью таку саму торбочку. — Гільярд знає, що ти можеш показати медальйон іншим або носити його при дворі, тому портрет у ньому, так би мовити… обережніший.

— А чи не цей медальйон Метью тримає на моїй мініатюрі? — поцікавилася я, вказавши оригінальний набір матових камінчиків у простій золотій оправі.

— Гадаю, що так, — ніжно відповів Метью. — Це ж місячний камінь, чи не так, Генрі?

— Стародавній зразок, — гордовито мовив Генрі. — Він був серед моїх антикварних штучок, і мені захотілося подарувати його тобі. Як бачиш, на ньому вирізьблена богиня Діана.

Мініатюра всередині медальйону була більш респектабельною, але вона все одно вражала своєю неформальністю. На мені було червонувато-коричневе плаття, оторочене чорним оксамитом. Витончений рюш обрамляв моє обличчя, не закриваючи при цьому сяючих перлин на моїй шиї. Але саме моя зачіска вказувала на те, що цей портрет був інтимним подарунком, призначеним для мого чоловіка, з яким я щойно побралася. Волосся хвилями спадало на мої плечі й спину несамовитим буянням рудувато-золотистих кучерів.

— Блакитний фон підкреслює очі Діани. А лінія рота — вона така правдоподібна, як у житті! — зазначив Метью, приємно приголомшений подарунком.

— Мені виготували на замовлення рамочку, — сказала Мері, вказавши жестом на Джоан, — щоб вставляти в неї ці портрети тоді, коли їх не носитимуть. — Та рамка мала вигляд плиткої коробочки з двома нішами, вистеленими чорним оксамитом. Дві мініатюри прекрасно поміщалися всередину, створюючи ефект парного портрету.

— Мері та Генрі вчинили дуже доречно й далекоглядно, зробивши нам ці подарунки, — зауважив згодом Метью, коли ми повернулися до «Оленя й Корони». Він оповив мене руками ззаду, зімкнувши кисті на моєму животі. — Я навіть не мав часу замовити твій портрет. І ніколи не думав, що твоє перше зображення вийде з-під пера Ніколаса Гільярда.