— Вампіри мають інший вимір часу в порівнянні з теплокровними, — заперечив він, і досі не бажаючи мене відпускати.

— Скільки ж тоді триває вампірська хвилина? — спитала я, притуляючись до його підборіддя.

— Важко сказати, — промимрив Метью. — Певний відтинок часу між звичайною хвилиною й вічністю.

22

Зібрати двадцять шість могутніх відьом у Лондоні було нелегким завданням. Рада працювала не так, як я собі уявляла — в одній кімнаті, схожій на зал судових засідань, де я стояла б перед відьмами, а вони сиділи б переді мною акуратними рядами. Натомість її засідання відбувалися впродовж кількох днів у крамницях, тавернах та вітальнях по усьому місту. Офіційних представлень не було, і на суспільні умовності й тонкощі час не марнувався. Я побачила так багато незначимих відьом, що всі вони змішалися переді мною в одну розмиту пляму.

Однак дещо запам’яталося надзвичайно добре. Уперше в житті я відчула невідпорну силу вогневідьми. Гуді Альсоп не обманула мене: пекучий погляд чи дотик цієї рудоволосої жінки відчувався безпомилково. Хоча полум’я в моїй крові підскакувало й танцювало при її наближенні, вогневідьмою я не була, це однозначно. Цей висновок підтвердився, коли я зустрілася з двома вогневідьмами в приватній кімнаті таверни «Митра» в районі Бішопсгейт.

— Важко з нею буде, — зауважила одна з них, коли закінчила читати мою шкіру.

— Ткаля — мандрівниця в часі, яка має в собі багато води та вогню, — погодилася друга. — Ніколи в житті не думала натрапити на таке поєднання.

Відьми-члени Ради зібралися в будинку Гуді Альсоп, який всередині виявився просторішим, ніж здавався ззовні. Кімнатами походжало двоє привидів, разом із двійником Гуді. Вони зустрічали на порозі гостей і тихо ковзали в повітрі, розсаджуючи їх так, щоб усім було зручно.

Вітровідьми були далеко не такими страшними, як їхні родички вогневідьми. Своїми легкими й сухими дотиками вони тихо й спокійно оцінювали мої сильні та слабкі місця.

— Ти диви, яка вона буремна, — пробурмотіла одна сиво-срібляста вітровідьма років п’ятдесяти з гаком. Вона була маленькою й гнучкою і рухалася з такою швидкістю, що, здавалося, сила тяжіння має над нею значно меншу владу, аніж над рештою нас.

— Надто цілеспрямована, — нахмурилася друга відьма. — Їй слід навчитися відпускати події на самоплив, бо інакше кожен найменший протяг, що потрапить у центр її уваги, перетвориться на справжнісінький шторм.

Гуді Альсоп із вдячністю прийняла їхні висновки й коментарі, але коли відьми пішли, вона полегшено зітхнула.

— Тепер піду відпочину, дитино моя, — сказала вона слабким голосом і, підвівшись зі свого крісла, пішла до тильної кімнати будинку. Її привид-двійник поплентався слідком за нею, мов тінь.