Вона мала рацію. Я дійсно мала на думці інше: нашу дитину, її майбутнє та її безпеку.

Гуді Альсоп кивнула головою.

— Я так і знала.

— Але ж я не вимовляла слів, не здійснювала жодного ритуалу і нічого не вигадувала. — Я просто повторювала те, чому мене вчила Сара. — Я тільки те й робила, що ставила деякі питання. Їх навіть важко назвати цікавими та оригінальними.

— Магія починається з бажання. А слова приходять набагато пізніше, — пояснила Гуді Альсоп. — Але навіть після цього ткаля інколи неспроможна звести заклинання до кількох рядків, щоб ним могла скористатися інша відьма. Декотрі ткацькі витвори вперто не бажають ставати заклинаннями, хоч як ми над цим не б’ємося. Вони призначені виключно для нашого вжитку. Саме через це нас і бояться.

«Усе починається з відсутності й бажання», — стиха мовила я. І знову минуле й сьогодення зіткнулися, коли я повторила перший рядок вірша, написаного на єдиній сторінці з манускрипту Ешмол-782, яку хтось колись прислав моїм батькам. Цього разу, коли в кутках спалахнуло світло й освітило запилені золотисто-блакитні пасма, я не стала відвертатися. Не відвернулася й Гуді Альсоп. Метью та Сюзанна простежили за нашими поглядами, але ніхто з них не помітив нічого незвичайного.

— Та отож. Бачиш, як час відчуває твою відсутність і хоче, щоб ти повернулася і знову увіткала себе в своє колишнє життя. — І Гуді аж засяяла, сплеснувши руками так, немов я подарувала їй зроблений мною красивий малюнок олівцем, а вона збирається причепити його на стіну, щоб усі бачили. — Утім, час іще не готовий до твого повернення. Якби був готовий, то блакитний колір світився б набагато яскравіше.

— Ви говорите так, наче поєднання магії та ремесла є цілком можливим, хоча це різні речі, — сказала я, й досі не переборовши своє збентеження. — Відьмацьке ремесло використовує заклинання, а магія — це вроджена здатність керувати стихіями, такими, наприклад, як повітря чи вогонь.

— Хто сказав тобі таку дурницю? — пирхнула Гуді. — Магія та відьмацьке ремесло — це як дві стежини, що перетинаються в лісі. А ткаля здатна стояти на цьому перехресті, спершись ногами на обидві стежини. Вона може також стати між ними, де сили найпотужніші.

На знак протесту проти розкриття його таємниці час голосно скрикнув.

— «Дитина поміж, відьма — вбік», — зачудовано промимрила я. Привид Бріджет Бішоп попередив мене про небезпеки, пов’язані з таким вразливим становищем. — Перед тим як ми сюди прибули, привид однієї з моїх попередниць, Бріджет Бішоп, сказав мені, що така моя доля. Напевне, вона знала, що я ткаля.