— О Господи, — промимрила я. Ді аж заціпенів від переляку, зачувши мою реакцію.

— Моя жінка вражена й приголомшена побаченим, докторе Ді, — пояснив йому Метью. — Вона ніколи в житті не бачила такої бібліотеки.

— Існує чимало бібліотек багатших за мою, які містять значно більше цінних книжок, пані Ройдон.

Джейн Ді встряла у розмову якраз вчасно, скориставшись цією слушною нагодою понарікати на убогість їхнього хатнього господарства.

— Імператор Рудольф має чудову бібліотеку, — зауважила Джейн, проходячи повз нас із підносом з вином та солодощами. — Але при цьому все одно не втримався від спокуси поцупити одну з найкращих книжок Джона. Імператор скористався щедрістю мого чоловіка, і тепер ми маємо мало надії на належне відшкодування.

— Облиш, Джейн, — сказав її чоловік. — Її величність все ж таки віддав нам одну книгу навзамін.

— А що то була за книга? — обережно поцікавився Метью.

— Та один рідкісний текст, — невдоволено пояснив Джон Ді, проводжаючи поглядом повні форми своєї дружини, коли та йшла з підносом до столу.

— Якась абракадабра, а не книга! — не втрималася Джейн.

То, напевне, був Ешмол-782. Мав бути.

— Пан Плят якраз про таку книгу нам і розповідав. Саме тому ми до вас і прийшли. Може, спочатку скористаємося гостинністю вашої дружини, а потім все ж таки поглянемо на книгу імператора? — спокійно, і бровою не повівши, запропонував Метью. А потім простягнув мені руку і я розуміюче потиснула її. Поки Джейн метушилася біля столу, нарікаючи на те, як святкові ціни на харчі ледь не довели їх до банкрутства, доктор Ді пішов шукати манускрипт Ешмол-782. Попорпавшись у полицях однієї книжкової шафи, він видобув звідти шуканий фоліант.

— Це не він, — стиха мовила я, повертаючись до Метью. — Цей надто маленький.

Ді пласко ляснув книгу на стіл перед Метью і перегорнув її потерту пергаментну обкладинку.

— Ось погляньте. Тут немає нічого, окрім незрозумілих слів та сороміцьких малюнків жінок-купальниць. — Джейн прожогом вискочила з кімнати, бурмочучи прокльони та хитаючи головою.

То був не Ешмол-782, однак цю книгу я знала: то був манускрипт Войнича, інакше відомий як Beinecke MS-408 з бібліотеки Єльського університету. Зміст цього твору так і залишився таємницею. Жоден дешифрувальник чи лінгвіст так і не спромігся виявити, про що ж ішлося в цьому тексті, а ботаніки так і не спромоглися визначитися щодо рослин, зображених на ілюстраціях цієї книги. Гіпотез, що пояснювали таємниці загадкового твору, було хоч греблю гати; були серед них і такі, що приписували цей твір прибульцям з космосу. Я зітхнула.