Допаливши цигарку, він знову засунув руку в кишеню і видобув звідти маленьку шкіряну торбинку. У ній було двадцять чотири кружальця радіусом один дюйм та чверть дюйма завтовшки. Вони були вирізані з гілки, яку від зірвав з ясена, що ріс побіля дому його предків. Кожне кружальце мало знак, випалений на його поверхні, — то була абетка мови, якою вже ніхто не говорив.

Він завжди щиро шанував магію, навіть іще до того, як зустрів Діану Бішоп. На суходолі й на морі гуляли сили, які до пуття не розуміло жодне створіння, і Гелоуглас мав достатньо розуму, щоб не стояти у них на дорозі, коли вони наближалися. Але проти рун він встояти не міг. Бо вони допомагали йому знаходити вірний курс у непевних водах його долі.

Він підчепив пальцями гладенькі дерев’яні кружальця, і вони просипалися крізь них, мов вода. Гелоуглас хотів знати: як рухається вода — припливом чи відпливом. Проти де Клермонів чи за них?

Коли його пальці завмерли, він витягнув руну, яка скаже йому, як стоять справи. Нід — руна відсутності й бажання. Гелоуглас знову заглибив руку в торбинку, щоб краще зрозуміти — що йому потрібно від майбутнього. Одал — символ домівки, родини та спадщини. І він витягнув останню руну, яка покаже йому, як здійснити своє давнє бажання бути на своєму місці.

Руна Рад. То була руна, яка збивала з пантелику, бо означала як приїзд, так і від’їзд, як початок подорожі, так і її кінець, як першу зустріч, так і довгождане возз’єднання. Гелоуглас стиснув дерев’яне кружальце в долоні. Цього разу його значення було чітким і ясним.

— І вам у добрий час, тітонько Діано. І візьміть із собою дядька мого, — сказав Гелоуглас, звертаючись до моря та неба. А потім осідлав свій мотоцикл і вирушив у майбутнє, яке більше не міг ані уявляти, ані відкладати.

Розділ IV Імперія: Прага

Розділ IV

Імперія: Прага

27

-Де мої червоні панчохи? — Метью поплентався униз і невдоволено скривився на коробки, розкидані по всьому першому поверсі. Його настрій істотно погіршився на півдорозі нашої чотиритижневої подорожі, коли ми розпрощалися в Гамбурзі з П’єром, дітьми та нашим багажем. Через те, що їхали з Англії до католицької країни, ми втратили десять додаткових днів через розбіжність у календарях. У Празі зараз було одинадцяте березня, а діти та П’єр іще тільки мали прибути.

— У цьому безладі я ніколи їх не знайду! — вигукнув Метью, зриваючи свою злість на одній з моїх нижніх спідниць.

Нам довелося кілька тижнів жити з того, що містилося у наших спарених торбах та одній спільній валізі, а наші пожитки наздогнали нас через три дні після того, як ми зупинилися у високому й вузькому будинку, що примостився на крутій вулиці, котра вела до Празького замку. Вулиця мала назву Шпоренгассе. Мабуть, наші сусіди-німці назвали вулицю Шпорною через те, що лише за допомогою шпор можна було змусити коня видряпуватися угору.