— А інколи — частково овочеву, — зауважила я, придивляючись до жінки з полуницею замість голови та вишнями замість рук. Вона панічно тікала від диявола, який вимахував виделкою, а на голові замість капелюха у нього сидів лелека. Метью здивовано гмикнув. — А Рудольф знає, що ти вампір? Як знає це Єлизавета і знав Босх? — Мене дедалі більше непокоїло, як багато людей уже встигли прилучитися до таємниці Метью.

— Так. Окрім того, імператор знає, що я є членом Конгрегації. — Метью скрутив яскраво-червоні панчохи у вузол. — Дякую, що знайшла.

— А тепер скажи мені, чи маєш ти схожу звичку губити ключі від авто? Щоб мені не доводилося кожного ранку вислуховувати твої істерики, коли ти збиратимешся на роботу. — Я оповила руками його стан і притулилася щокою до серця. Його повільне розмірене биття завжди заспокоювало мене.

— Інакше ти зі мною розлучишся, еге ж? — Метью теж обійняв мене і прихилив свою голову до моєї, зливаючись зі мною воєдино.

— Ти ж обіцяв мені, що вампіри не розлучаються зі своїми дружинами, — піддражнила я його й ущипнула. — Коли ти вдягнеш оці червоні панчохи, то станеш схожим на мультиплікаційного персонажа. На твоєму місці я б вдягнула чорні панчохи. Ти й так помітний.

— Відьма, — резюмував Метью, відпускаючи мене з поцілунком.

І він пішов нагору до замку в строгих чорних панчохах та з довгим, скрученим у сувій посланням у руці. Те послання частково мало віршовану форму і пропонувало Рудольфу прекрасну книгу для його колекції. Повернувся він через чотири години з порожніми руками, віддавши послання якомусь імперському чиновнику. На аудієнцію з імператором потрапити не вдалося. Натомість Метью, разом із рештою іноземних послів, змусили довго й даремно чекати в передпокої.

— То було все одно, що потрапити до скотовоза — всі ці розпашілі тіла, що затиснули мене з усіх боків! Я хотів було піти деінде ковтнути свіжого повітря, але в сусідніх кімнатах було повно відьом.

— Відьом? — Я злізла зі столу, який підставила для того, щоб надійно сховати меч Метью на вершечку шафи напередодні приїзду Джека.

— Десятки, — відповів Метью. — Вони скаржилися на те, що коїться в Німеччині. — А де Гелоуглас?

— Твій племінник пішов купити яєць і знайти нам економку та кухарку. — Франсуаза навідріз відмовилася супроводжувати нас, за її висловом, до краю безбожних лютеран. І зараз вона вже знову була в Старій Хижці зі своїм коханим Шарлем. Гелоуглас виконував функції мого пажа та охоронця, допоки не прибуде решта. Він чудово володів німецькою та іспанською, і це робило його незамінним у справах, що стосувалися забезпечення нашого помешкання всілякими припасами.