— Метью як завжди вчасно, — сказав Йоріш і щиро розсміявся. — Як ти ся маєш?

— Розчарований тим, що не застав Діану вдома, — відповів Метью удавано засмученим тоном. — Але навіть вірний чоловік мусить змиритися з уподобаннями своєї дружини, бо на все воля Божа.

Хофнагель пильно стежив за Метью, ловлячи кожну зміну виразу його обличчя.

Я раптом пригадала, ким був цей чоловік: він був великим художником із талантом надзвичайно прискіпливо вдивлятися в природу. Його ілюстрації флори та фауни були настільки правдоподібними, що вони, здавалося, ось-ось оживуть — як і створіння на черевиках Мері.

— Ну, сьогодні Бог уже взяв у неї належну йому частину часу. Гадаю, що тепер ви вільні забрати свою дружину додому, — тихо сказав Хофнагель. — Ваша поява, Ля Діосо, обіцяє пожвавити нинішню весну, яка без вас була б надзвичайно нудною. І за це ми всі вам дуже вдячні. Чоловіки порозходилися, отримавши від Гелоугласа запевнення в тому, що він упорядкує мої суперечливі призначення і забезпечить їх виконання. Останнім пішов Хофнагель.

— Я стоятиму на сторожі твоєї дружини, Schaduw. І тобі теж не слід розслаблятися.

— Я ніколи не зменшую уваги до своєї дружини — як і має бути. Інакше я б не дізнався, що вона тут.

— Ясна річ. Вибач, що втручаюся не в свої справи. «Ліс має вуха, а поля мають очі», як то кажуть. — Хофнагель вклонився. — Побачимося при дворі, Ля Діосо.

— Її звуть Діана, — невдоволено сказав Метью. — «Мадам де Клермон» також підійде.

— А тут мене запевнили, що вона — Ройдон. Що ж, помилився. Буває. — Хофнагель пішов, але через кілька кроків зупинився. — До побачення, Метью, — сказав він і рушив далі. Його кроки відлунили кам’яною підлогою і розтанули в тиші.

— Schaduw? — спитала я. — А що б це означало?

— Датською це означає «привид». Єлизавета — не єдина, хто називає мене цим іменем. — Метью поглянув на Гелоугласа. — А про яку це розвагу говорив сеньйор Пасетті?

— Та так, нічого незвичайного. Напевне, щось міфологічне за своєю тематикою з жахливою музикою та іще жахливішими танцями. А після завершення гулянки придворні, добряче хильнувши спиртного, переплутають свої спальні зі спальнями чужих дружин. І через дев’ять місяців матимемо виводок шляхетних немовлят із невизначеним батьківством. Як і зазвичай.

— Sic transit Gloria mundi, — пробурмотів Метью і вклонився мені. — Ну що, Ля Діосо, ходімо додому? — Це прізвисько викликало у мене дискомфорт, коли його вживали незнайомці, а у вустах Метью воно прозвучало просто нестерпно. — Ходімо. Джек запевняє, що сьогоднішнє вечірнє рагу вийшло напрочуд смачним.